Остап Нижанківський проти нафтових спекулянтів

Авторська редакція: Постаті Остапа Нижанківського приділялося багато уваги. Але стосувалася ця увага здебільшого його композиторської діяльності.
Марія Павлина ТВОРЧІСТЬ ЯК СКЛАДОВА СУСПІЛЬНОГО ПРОЯВУ МИТЦЯ-ДІЯЧА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ (НА ПРИКЛАДІ ОТЦЯ ОСТАПА НИЖАНКІВСЬКОГО)
 Проте вичерпати подійно насичене життя талановитого композитора, ревного душпастиря і активного національного діяча ще довго буде непосильним завданням для дослідників. Невеликий фрагмент діяльності, що характеризує О. Нижанківського як службовця молодої "Української Республіки галичан", політика і просто небайдужого громадянина. Із встановленням української влади у листопаді 1918 року Нижанківський став головою повітової Української Національної Ради. Працювати ж доводилося у доволі складних умовах.



А головним каменем спотикання стала тотальна "манія підозріння", від якої Нижанківському довелося постраждати ще перед війною. Як справедливо зазначав сучасник: "Як лиш хто вилізе на один щабель вище по суспільній драбинці, зараз мрячить його туман підозрінь серед тих, що нижче поставлені - він зрадник, нероба, гниль, бездільник, а вже коли йому доведеться орудувати якими фондами... то він певно, злодій". Одна маловідома загалу подія досить чітко відображає атмосферу тих часів. Широкий розвиток нафтовидобувної галузі початку ХХ ст. у Галичині зумовив ріст видобутку нафти у районі Дрогобича і Борислава, що до Першої світової війни становив майже 6 відсотків загальносвітового. Певні запаси вже добутої нафти опинилися в розпорядженні української адміністрації. Нафта перетворилася на предмет численних непорозумінь і спекуляцій. Вимушеним учасником однієї з них і став Остап Нижанківський. В особистому фонді політика і письменника Осипа Назарука збереглася копія листа отця Нижанківського з парафії у Завадові від 12грудня 1918 року до Президента ЗУНР Євгена Петрушевича. Користуючись присутністю Петрушевича у Стрию, Нижанківський повідомляє його про підозру висловлену членом Дрогобицької УНР Володимиром Бірчаком в отриманні хабарів за дозволи на вивіз нафти з Дрогобича. На засіданні повітової національної ради у Дрогобичі 7 грудня останній на вимогу Нижанківського у присутності Семена Вітика, Антіна Горбачевського, інженера Маріяша, редактора Калиновича визнав, що повторював лише чутки, які поширюють місцеві євреї "спорячи між собою о право експорту нафти за границю". Закінчуючи листа, Нижанківський запевняв, що готовий надалі підтримувати і захищати від наклепів особисто Президента і Державний Секретаріат "перед людьми, яким ви зовсім небажано станули в дорозі їх задуманого монополю нафтового". Колоритне свідчення залишив відомий поет Петро Карманський (у ті часи голова Тернопільської повітової національної ради) у віднайденому романі "Кільці рож": "Гурток дилетантів, що завідує мільярдовими багатствами бориславського нафтового джерела, має серед суспільства більше значення, ніж Державний Секретаріат. Він диктує свою волю... Про Дрогобич говориться скрізь більше, ніж про бойовий фронт і про польську небезпеку". У кожному окремому повіті існувала своя вертикаль влади з власними симпатіями та антипатіями до центральної осі управління як цивільного, так і військового. Своєрідна структура сформувалася і на Стрийщині, і одне з чільних місць в ній займав о. Остап Нижанківський. У спогадах сестри Осипи Бобикевич знаходимо такі рядки: "Брат мій щодень приїжджав до Стрия, виправляв різні помилки, які допускали одиниці з владою в руках. Впаковували до тюрми поважних людей і не бачили, що цілі ряди наших офіцерів снуються і фліртують то з польками, то з жидівками...". Особливі стосунки пов'язували о. Нижанківського з полковником Грицем Коссаком. Андрій Чайковський згадував телефонну розмову з Остапом Нижанківським щодо запровадження "диктатури" на об'єднаному відтинку (Чайковський був повітовим комісаром у Самборі). "Диктатором" мав стати саме Коссак. Власне кажучи, ще у листопаді 1918 року, як встановив історик Олег Павлишин, на короткий період "диктатором Стрийщини" іменовано відомого політичного діяча Володимира Сінгалевича, до складу директорату увійшов і Нижанківський. Цікаво, що Сінгалевич відвідав Угорщину вже 9 листопада з метою укладення угод на постачання вугілля для потреб стрийської залізниці, що відчувала потребу в паливі. Вірогідно, Нижанківським курувалися окремі фінансові питання у життєдіяльності повіту і його відносинах із військовими. Найпомітніше місце в тогочасних економічних реаліях належало нафті, саме вона була основним джерелом прибутків. На нафту претендували всі повітові адміністрації, а особливо сусідні з Дрогобичем. У самому ж Дрогобичі не вистачало харчів і повітова влада отримувала їх, приміром, з Городка в обмін на нафту. Дещо пізніше Андрій Чайковський з розпачем напише: "Різним людям прищеплювано "нафтові латки", а в тім самім часі йшли нафтові "здєлки" явно і славно у Дрогобичі на грубі тисячі, і ніхто на це нічого не казав". Невідомо, чи скористався О. Нижанківський отриманими ще 15 листопада дозволами на вивіз нафти. Та й чи скористався взагалі, адже цьому протидіяли певні сили у Дрогобичі (Семен Вітик, очолюючи за сумісництвом і нафтову комісію, одноосібно керував продажем нафти), а, можливо, і в Державному Секретаріаті. Тим не менше, Стрий залишався важливим стратегічним центром у масштабах польсько-української війни. У проектах додаткового договору про нафту місії Бартелемі передбачалося постачання польською стороною певної її кількості до Стрия на потреби ЗУНР. Одинокого голосу Остапа Нижанківського так і не почули. Сама ж нафта потрапила до рук поляків... А 22 травня 1919 року о. Нижанківського за до кінця не з'ясованих обставин розстріляли у Стрию. Навіть мертвим Нижанківський навіював страх. Поховати тіло дозволили о 8-й годині ранку без церемоній і в супроводі шести жандармів. На позови дружини Галини Нижанківської (1869-1927рр.) у січні 1921 року польська влада не відповіла нічого певного, окрім згадок у газетах "диктатури" в листопаді-грудні 1918 року. А дирекцією поліції у Львові конфісковано навіть плакат із повідомленням про виступ українських хорів на панахиді в честь Остапа Нижанківського.