Як не треба писати про музей. Кілька міркувань з приводу однієї статті Андріани Надопти

Свого часу Архип Данилюк у рецензії на фундаментальну працю Ганни Скрипник "Етнографічні музеї України" вказав на відсутність цілісного дослідження галицького музейництва (Дзвін-1990-10-144). Ситуація сьогодні змінилася мало. Більш-менш повно досліджено лише діяльність товариства "Бойківщина" у Самборі. Інші регіональні музеї міжвоєнного періоду залишилися поза увагою істориків. Тож, направду, зрадів видобувши з нетрів мережі Інтернет Вісник Прикарпатського університету. Історія. 2013. Вип. 23–24. До 20-ліття утворення кафедри історії слов’ян і 80-річчя професора Петра Федорчака. 487 с. Зі статтею Андріана Надопта. МУЗЕЙ “ВЕРХОВИНА” В СТРИЮ: ДОСВІД ЗБЕРЕЖЕННЯ, ВИВЧЕННЯ ТА ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ НАДБАНЬ НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНЦІВ  Однак дочитував її із розчаруванням, сумом а і подекуди соромом.
Вже на початку автор здивувала твердженням, що музейне товариство «Верховина» провадило свою діяльність на окремому статуті розробленому Романом Домбчевським. Хоч достеменно відомо – установчі документи товариства «Бойківщина» стали зразком і для товариства у Стрию. Ще у жовтні 1931 року адвокат і член «Бойківщини» Іван Максимчук передав всі необхідні для реєстрації матеріали(Держархів Львівської області, ф.1245, оп.1, спр.51, арк. 9). Статут «Верховини» нічим (окрім назви) не відрізнявся від статуту «Бойківщини», а у примірнику із згаданого автором фонду ЦДІАЛ, ф.687, оп.1, спр.3 у пункті 34 навіть залишилась невиправлена описка «Бойківщина» . Чомусь автором проігноровано ці документи. Якщо заглибитися у передумови музейного руху у Стрию, то ідею створення музею у місті задовго до Ієроніма Калитовського висунув Степан Дубравський у 1893 році.(Мандрик М. Д. Стрийський Народний дім. – Стрий: «Щедрик». 2000, - С.8 ) Зовсім не ознайомлена Андріана Василівна із персоналіями стрийського осередку. Зокрема краєзнавець Мечислав Бартків(1912-1987) залишився для неї просто «студент Бартков». «Секретар Марковський» - це знаний колекціонер екслібрисів Микола Марковський. Соратник Калитовського "Інокентій Захарій" - це звісно ж Інокентій Захаріїв(1868-1930)(до слова, голову філії товариства «Сільський господар» і управителя школи у с. Дуліби у 1910 році нагороджено медаллю міністерства рільництва). Не володіє автор і повною інформацією про засновників товариства «Верховина», тож наводимо її для майбутніх дослідників: 1. Др. Роман Домбчевський 2. Осип Сілецький 3. Омелян Цісик 4. О. Роман Височанський 5. Дем’ян Охримович 6. Роман Лисович 7. Тадей Залеський 8. Др. Антін Гарасимів 9. Фелікс Щасний Соколовський 10. Олекса Лис 11. Іван Кузів 12. Микола Пристай 13. Ольга Бачинська 14. Володимир Котович. Одразу радимо скористатися автору давньою статтею Григорія Дем’яна (Архіви України-1970-5-с.28-35) як зразком для оформлення наступних дописів про регіональні музеї. Помітні блуди фактографічного характеру. Роману Домбчевському приписано укладення порадника «Як записувати топографічні назви», який, як добре відомо, склав Ярослав Рудницький. Проблеми у автора з назвами населених пунктів та навчальних закладів: «Дівоча гімназія “Рідної школи”» - це Приватна жіноча гімназія УПТ «Рідна школа»; замість «дівочої семінарії “Рідної школи”» необхідно писати у вказаний період - Приватна жіноча учительська семінарія. Дивує, що автором некритично запозичена інформація популярного додатку до одного з часописів про обсяг збірок(нібито 2400 внесено у каталог, а зібрано 3500 предметів! У дійсності у згаданий період маємо наступні дані звітності:2076 експонатів, з них: 1091 – у етнографічному відділі, зокрема, 547 вишивок. 984 томи наукової бібліотеки. Інвентар товариства налічував 5 шаф, 5 полиць, 2 габльоти та 4 столи. (Держархів Львівської області, ф.1245, оп.1,спр.95, арк.64; Спр.64, арк. 47.) . А також чисельність товариства у 100 осіб, коли насправді наприкінці 1936 року «Верховина» складалася з 42 членів(Держархів Львівської області, ф.1245, оп.1, спр.92, арк.59). Не обґрунтовано вжито дату перших Загальних зборів товариства «Верховина» - 16 квітня(із періодичного видання «Нова хата»). Повідомлення про заснування музею надійшло зі Стрия ще 12 лютого 1932 року, у неділю 17 квітня відбулися Загальні Збори(Держархів Львівської області, ф.1245, оп.1, спр.46, арк.34 на звороті), 28 квітня отримано дозвіл Станіславського воєводи, а 11 травня стрийський староста Станіслав Гармата вніс «Верховину» до загального списку товариств. Певні застереження викликає оформлення наукового апарату. Незрозуміло, що таке «Інвентарна книга Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”». Адже таких книг у музеї кілька відповідно до фондових груп. Яку саме має на увазі автор невідомо. Тож виникає сумнів, а чи бачила її дослідниця? Прикрість ситуації підсилює й те, що Надопта Андріана Василівна, молодший науковий співробітник МЕХП Інституту народознавства НАН України, охоронець фонду «Дерево». До слова, цьогоріч з’явився її автореферат: Українські етнографічні збірки музеїв Галичини кін. XIX — 30-х рр. XX ст. в контексті народознавчих досліджень : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук : спеціальність 07.00.05 Львів, 2013 Автор доволі поверхово ознайомлена з архівними джерелами загалом – сумарно, згідно покликань, опрацьовано лише шість справ у двох архівосховищах. Погано знає також ключову літературу. З поля зору дослідниці випали матеріали сучасної місцевої преси з історії стрийського музею: Закусов М. До історії створення екслібрису музею «Верховина» // Високий замок плюс Стрийщина. 2002, 28 квітня; Його ж Музеєві «Верховина» у Стрию – 70 // Високий замок плюс Стрийщина. 2002, 2 травня; Його ж Мовою книжкового знака // Гомін волі. Стрий. – 2011, 30 липня. – С.3. і т. п. А також видання музею. Коли б автор ознайомилася зі спогадами Володимира Кобринського ( Пам’ятки України - 1998 -1 – С.89) то дізналася б що влада не дозволила провести Сьомий музейний з’їзд у Стрию у червні 1939 року з огляду на «непевні часи». На жаль автор чомусь не згадала, що окрім КУОМ «Верховина» як єдиний стрийський музей була членом «Союзу музеїв Польщі» у числі 89 інших осередків. Повз увагу автора пройшла робота товариства по комплектуванню підбірки періодичних видань – листи до редакцій газет та журналів, зокрема «Нові шляхи», «Gazeta Stryjska» і т. п. До речі один з членів «Верховини» Роман Лисович не лише записував спогади та намагався укласти хроніку музею, але й дбав саме про надходження газетних і журнальних видань. Йшлося навіть про укладення картотеки статей. Окрема сторінка - створення символіки краєзнавчих музеїв(емблеми і екслібриси). Окрім Ярослава Пастернака до археологічних досліджень на Стрийщині причетний ,зокрема, й Маркіян Смішко. Як і багато інших науковців він був у музеї Стрия. Щодо основної теми автора : етнографічних збірок, то, будучи в музеї, лише за описом фондової групи "Тканини" можна скласти уявлення про масштаби пошукової роботи стрийських аматорів старовини. Але і цього не зроблено. Зберігаючи історію музеї самі стають невичерпним джерелом різножанрових історій, часто неповторних і яскравих, які саме на часі! А написати сьогодні статтю з метою охарактеризувати діяльність будь-якого музею неважко. Загальні тези і тенденції притаманні всім осередкам. Гарні висновки можна вивести і без належного джерельного підґрунтя. Та чого варта така праця!? Як видається, не до лиця вона майбутньому кандидату історичних наук, а радше підходить студенту І курсу.