Пам'ятник у "Вільшині"

                                           Микола Закусов Пам’ятник, якого немає 

          Напевно жодне стриєзнавче видання не оминає увагою загибелі під час австро-франко-італійської війни 1859 року (ще відомої як « Друга війна за незалежність Італії») солдатів стрийського піхотного полку №9 і спорудження на їх честь монумента, що містився у «Вільшині»(сьогодні парк ім. Т. Шевченка). Осібно його згадано у статті про Стрий у виданні «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 11, Warszawa : nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1914» , путівниках по Галичині , а також зображено на поштових листівках.

Битва біля Мадженти. Адольф Івон(1817-1893) Фото з блогу http://1815-1918.blogspot.com і Вікіпедії.
 Ідея встановити меморіал з'явилася одразу після війни, в якій Австрія зазнала нищівної поразки і втратила більшість своїх володінь у Північній Італії. Цісарсько-королівський піхотний полк № 9 — одне з давніх австрійських з'єднань, засноване у 1725 році. Порядковий номер полк отримав у 1769 р. За старою традицією, власниками-кураторами полку були: маркіз Лос Ріос; у 1757-1798 рр. граф Карл Клерфо де Круа (1733-1798), його ім'я надано з'єднанню у 1888 році на вічні часи). У 1802 році князь Адам Чарторийський отримав уже галицький полк, який у майбутньому рекрутувався з числа наших краян і один батальйон якого перебував у Стрию. 1825-1839 рр. — Вільгельм Штайнфюрт. У час описаних тут подій полком опікувався граф Прокоп Гартман-Клярштейн (1787-1869). Полк брав участь у бойових діях у Ломбардії і зазнав найбільших втрат. Промовистий факт із 1300 загиблих 4 червня поблизу міста Маджента 408 рядових саме з дев'ятого полку. За іронією долі у роки Першої світової війни полк теж опинився у Італії. Принагідно зазначимо, що чисельність австрійського полку у мирний час становила 1200 осіб. Ще 80 жовнірів рангом нижче фельдфебеля полягло у битві біля м. Сольферіно 24 червня. Мало кому відомо, що у доробку Юрія Федьковича, який у ті роки проходив службу у 41 піхотному полку , є вірш «Під Маджентов»:

 Гей, у полі, у полі Там літають соколи. Летя, літають, сумненько гукають, Аж мене серце болить. Ой серденько, серденько Чого ж тобі тяженько? Канони грають, кулі заспівають – Най ти буде радненько. Буде, буде радненько: Буде рано-раненько Сонце сходити перестанеш жити... Гуляй, гуляй, серденько! Ой сонечко сходило, Туманами си вкрило – Канони грали, кровйов розливали, Аби си не дивило. Подиви ж ти си, мати Та на наші кабати: Вся кабатина – то кров, то калина, – Ци-с мня годна пізнати? „Ой пізнаю, пізнаю: Лиш одного тя маю – Одного сина – красний як калина, Та як калина в гаю.” Ой бо в гаю калина Не для него зацвіла; Гей, цвіла, цвіла висока могила – Твому сину дружина. Ой дружина ж то, ненько!.. Завтра рано-раненько В шовковій траві в зеленій мураві Поклонюси низенько. Поклонюси до свого Гетьмана молодого: „Гетьмане-пане, звінчай же ти мене , Козака молодого”. „буду тебе вінчати Там де дзвоня гармати, Ой буду, сину...” – „Гину, пане, гину!” Гей не плач, моя мати!

 У річницю легендарної битви 4 червня 1862 року (надалі ця дата стане полковим святом) відбулося урочисте відкриття обеліску. До Стрия прибули генерал- майор фон Райхард, фельдмаршал емерит Йоган фон Шантц, командири полків (стрийського — полковник Франц Тюн-Хохенштайн (1826-1888), 51-го піхотного— полковник Густав Фрагнерн); майор Кьонігштерн та гауптман Лазаревич відповідно з офіцерською делегацією і депутацією 77-го піхотного полку; військові з львівських гарнізонів, духовенство зі Стрия і околиць, урядники різноманітних установ, магістрат і міський комітет, місцеві вчителі. Зібралося чимало рідних і близьких загиблих. Ще напередодні надвечір військовий оркестр 51-го піхотного полку виконав "Вечірню зорю", а зранку батальйон майора Едлена фон Ройбера, що квартирував у Стрию, з маршем рушив до монумента, де вже вишикувався елітний загін ветеранів італійської кампанії під командою пораненого під Сольферіно і нагородженого військовим Хрестом за Заслуги гауптмана Пауля фон Блюменфельда. Вступне слово виголосив генерал-майор Райхард. А рівно о дев'ятій розпочалося Богослужіння і посвячення пам'ятника. Його провів капелан Львівського гарнізонного шпи¬талю фон Валья. Сучасники згадують, що найбільше враження справив прохід загону 30 ветеранів-інвалідів з помітними рубцями, хто без руки, а хто без ноги… Очевидець записав: «Ясні та дружні промені слало сонце цього пам’ятного дня крізь різнобарв’я знамен, що оточили простір, у центрі якого під білочервоним(кольори Галичини М. З.) покровом височів монумент». 15-ти футовий (чотири з половиною метри) пам'ятник з дрібнозернистого пісковику виготовив на той час ще молодий, а у майбутньому один з найвідоміших європейських скульп¬торів Ципріян Годебський (1835-1909). У його доробку пам'ятник А. Міцкевичу у Варшаві, композиція "Визволення" у столиці Перу Лімі, надгробки композитора Гектора Берліоза і письменника Теофіля Гот’є і навіть бронзове погруддя Т. Шевченка, яке він виготовив на замовлення М. Володкевича у 1904 р. для Львова.

Необхідні кошти зібрали офіцери колишніх 2 і 3 баталь¬йонів полку, які були приєднані до піхотного полку № 77 ерцгерцога Карла Сальватора принца Тосканського. Скульптурна композиція оточена 8 гарматами площею 20 кв. сажнів на постаменті, до якого вели сходи, складалася зі знамен і геральдичних щитів з військовими емблемами, оздобленими дубовим листям. Щити містили написи німецькою: "Нашим братам по зброї, загиблим на полі Честі у битвах біля Мадженти і Сольферіно. На вічну пам'ять від офіцерського корпусу піхотного полку № 9 Гартмана-Клярштейна". Останнє речення дублювалося польською мовою. Загалу здебільшого відоме число 488 загиблих. Однак це лише кількість втрат рядового складу. На восьми бічних щитах було викарбувано імена ще 17-ти офіцерів, зокрема і командира полку Карла Губатчека (полковник Губатчек очолив полк щойно на початку 1859 року, а службу в ньому розпочав ще у 1820-х рр. і пройшов всі щаблі військової кар'єри, загинув у числі перших поблизу Мадженти).

•  • Франц Фридріх Штромфельд • Фердинанд Монденгайм • Генріх Шубік • Антон Інгерл • Прокоп граф Гартман • Карл Дрдацькі фон Остров • Франц Ярилович • Роберт Райтценштайн • Леопольд Кіршгоф • Аквілін Пйошль • Едмунд Ріль • Алоїз Ліпойд • Клеменс Кобак • Потап Томюк • Йозеф Шиндлер • Рудольф Байснер 

 Читачам цікаво буде довідатись, що у Стрию була ще одна пам'ятка як свідчення значних втрат, витримки і са¬мопожертви дев'ятого полку. У міському костелі Народження Діви Марії було поміщено пам'ятний бойовий прапор, а полк отримав новий стяг. На жаль, ця реліквія згоріла у пожежі 17 квітня 1886 року… Можна проілюструвати церемонію пошанування прапора на прикладі 14 піхотного полку, що теж зазнав значних втрат:

Не зберігся і монумент. Автору наразі не вдалося відшукати документів про його демонтаж, тож, покликаючись на мистецтвознавця Юрія Бірюлова, здебільшого вважають, що пам’ятник розібрано у 20-х роках минулого століття. Переглядаючи тогочасні газети натрапляємо на згадку про залишки поспіхом розібраного монументу на території якогось із полків місцевого польського гарнізону . Водночас дописувач зізнався, що пам’ятник був справжньою окрасою парку «Вільшина». Тут варта уваги майже анекдотична пригода ще австрійських часів. Якось офіцери, прибираючи біля пам’ятника зібралися скосити траву, що густо поросла довкола, зненацька були зупинені бургомістром Людвигом Гьотінгером(1837-1899), який угледів шкоду орендарю покосів. Покликаний орендар зажадав 2 злотих, які одразу ж отримав. «Коментарі зайві» - писали газетярі … Прикрість ситуації в іншому – майор на пенсії Гьотінгер сам воював Італії у 1859 році і брав участь у битвах при Мадженті і Сольферіно у складі 30 піхотного полку. Дві з восьми гармат до нашого часу збереглися у м.Самборі по вулиці І. Франка поблизу Будинку офіцерів. До слова, їх нещодавно перемістили на площу Ринок. Цікаво згадати, що у обох містах містилися батальйони однойменних полків. Ніби доводячи відому тезу «Ніщо не зникає без сліду», у австрійському архіві пощастило виявити світлину монумента зроблену влітку 1915 року.

У 1965 році Стрийський краєзнавчий музей придбав дві гладкоствольні 12- фунтові гармати виготов¬лені в ливарні штирійського міста Маріацелль у 1849 році. Незабаром їх встановили на музейному подвір'ї. Прийнято вважати, що це все, що залишилося у місті від меморіального комплексу у "Вільшині" .