Екслібрис музею "Верховина"

Мовою книжкового знака

Історію музею можна писати по-різному. Розповідями про музейників, експонати чи науково-дослідницьку  діяльність. А можна розкрити її за допомогою «цікавих графічних плям» - книжкових знаків. Установчі документи регіональних осередків для збору і вивчення пам’яток традиційної культури передбачали наявність книгозбірень і посади бібліотекаря. З часом окремі товариства нагромадили чималі бібліотеки. Так поступово виникла потреба в екслібрисах. До цього, власне кажучи, спонукала еволюція малої форми книжкової графіки, яка з середини 20-х років почала широко застосовуватися  не лише в особистих бібліотеках, а й у книгозбірнях різноманітних установ, фіксуючи при цьому специфічні риси, характерні для їх діяльності.  Часто їх  навіть використовували як емблеми чи видавничі знаки. Не стали винятком і музеї.

Гортаючи щоденник товариства «Бойківщина» знаходимо запис Володимира Кобільника від 12 жовтня 1932 року: «Надумуюся – який би зробити «Ex libris» для нашого музею. Маю в голові один проект – мушу його лишень дещо обдумати з інженером Кордубою». А вже 23 грудня на засіданні управи товариства вирішено, що екслібрис із зображенням типової бойківської церкви має виготовити Володимир Кордуба (1883-1968), за що йому висловлено подяку 20 лютого 1933 року. А сам знак роздруковано у самбірській друкарні Мецгера у кількості 1500 штук.

У машинописному бюлетені КУОМ ч.2 за 1935 рік поміщено звіт про відвідини музею у Перемишлі Михайлом Скориком і Володимиром Кобільником. З-поміж іншого самбірські музейники згадали про доробок Олени Кульчицької(1877-1967): «Її твором є мистецький ex libris, яке посилаємо у залученню». Олена Львівна була в числі засновників  «Товариства прихильників українського мистецтва «Стривігор». На виготовленому нею книжковому знаку бачимо зображення укріпленої фортеці і навпіл перетяту рікою гірську місцевість, що символізує територію перемишльської землі, розділеної рікою Стрвяж (Стривігор).

2 березня 1937 року разом з фінансовим звітом надсилає до КУОМ свій екслібрис і «Обласний музей Верховина»[1]. Як нещодавно вдалося встановити, у 1936 році його виготовив поет, літературознавець і перекладач Святослав Гординський (1906-1993). Його ім’я як графіка нам повернула заслужений діяч мистецтв України, завідувач меморіального музею Олекси Новаківського Любов Волошин[2].

Саме у 30-х роках Гординський виконав майже два десятки екслібрисів. У контексті нашої розповіді варто виділити книжковий знак члена управи стрийського музею Миколи Марковського, який і сам цікавився екслібрисами, принаймні звертався до знаного збирача книжкової графіки Івана Крип’якевича(1886-1967). Саме Марковський надіслав екслібриси Гординського до КУОМ. За дивним збігом обставин у Коломиї, куди переведено осідок комітету українських обласних музеїв у 1937 році, вирішили, що автор книжкових знаків саме Марковський. 21 листопада 1938 року навіть порадили звертатися до нього у справі виготовлення екслібрисів.[3]КУОМ трохи пізно оцінив починання і тільки 19 квітня 1938 року у обіжнику наголосив: «Деякі управи музеїв подбали вже про екслібрис для своїх музеїв. Було би бажаним, щоби те саме зробили всі управи а відбитки прислали до КУОМ[4]».

  Тут принагідно зазначимо, що музей «Гуцульщина» також послуговувався своєрідним книжковим знаком.

 На той час у музеї «Верховина» працював випускник Краківської академії мистецтв Олександр Харків.

 Йому належить ще один екслібрис Миколи Марковського, а також книжкові знаки Осипа Сілецького і Мечислава Бартківа, два останні виконані у 1938 році. Можна припустити, що якісь екслібриси він міг виконати у час свого побуту у Яворові також і для тамтешнього музею. Не виключено, що подібний знак існував  для музею «Лемківщина» ,ймовірно роботи Лева Геца.

Ця історія мала цікаве продовження. Після закінчення Другої світової війни у таборі переміщених осіб у Регенсбурзі створено товариство любителів і збирачів екслібрису, його натхненником і секретарем став Микола Марковський. Можемо твердити, що помітне місце у збірках товариства займали екслібриси музеїв. Після 1948 року він перебрався до Сполучених штатів Америки, працював у ВУАН. Там і помер на початку 80-х років.
Свої екслібриси мали і польські музеї. Один з них роботи Рудольфа Менкіцького(1887-1942)

Ось про що розповіли звичайні книжкові знаки. Самі  по собі  вже будучи пам’ятками мистецтва, екслібриси музею  допомагають краще зрозуміти атмосферу міжвоєнного періоду і настрої дослідників місцевої старовини.

---

[1] Закусов М. Мовою книжкового знака // Гомін волі. 2011. 30 липня.

[2] Волошин Л. Екслібриси Святослава Гординського // Поліграфія і видавнича справа. – 2008. -№2(48). – С.78-85.

[3] Закусов М. До історії створення екслібрису музею «Верховина» // Високий замок плюс Стрийщина. 2002. 28 квітня;

[4] Держархів Львівської обл., ф.1245, оп.1, спр.94, арк.100.