Синагога

Споруда ХVII-XIX століть з перебудовами, окремостояча 4-стовпна зального типу площею 600 м. кв. Стилі бароко і еклектичний історизм.

За привілеєм короля Стефана Баторія 1576 року євреї отримали право вільно і без перешкод оселятися у Стрию і зводити будинки на місцях визначених міською владою. Вони побудувалися у середмісті навколо божниці. 1629 роком датована суперечка з іудеями, щодо будівництва синагоги на Ринку під виглядом бурси для школярів. Її вирішив привілей Владислава ІV наданий у Львові 27 жовтня 1634 року на купівлю ділянок у місті і за містом під школу, божницю і кладовище. Переміщення божниці на нове місце зафіксовано за дозволом старости Христофора Конєцпольського 20 квітня 1638 року. Зберігся також дозвіл перемишльського єпископа Яна Дубського від 20 грудня 1689 року на будівництво нової синагоги з дерева на місці старої, що обвалилася, з тими лише обмеженнями, щоб не була з кривдою і перешкодою для християнських домів, надто високо зведена.  Станом на 1827 рік у Стрию дві синагоги відповідно 1817 і 1821 років. Плани божниць збереглися.

Відомий проект перебудови 1938 року інженерів Марка Дорфлера і Отто Шеєра(стрийські будівничі мали контору за адресою Голувки 9, їх проект кутовий будинок на розі вулиць Бандери і 1 Листопада).

Первісна споруда у стилі класицизму змінювалась у ході ремонтів і реконструкцій. Східчасті трикутні щипці, великі півкруглі вікна і двосхилий бляшаний дах вигідно вирізняли будівлю. У радянський час, коли ще були помітні розписи, в приміщенні синагоги містився склад. У 1980-х роках розібрали склепіння, плануючи переробити її на басейн.  Ось як описав синагогу уродженець Стрия Песах Старк(Юліан Стрийковський):

«На північному боці стояла висока синагога, схожа на стодолу. То була найбільша й найпоказніша божниця в місті. Вона могла вмістити до тисячі віруючих. Внизу молилися чоловіки, на другому поверсі, на галереях із віконцями – жінки. Зі стелі звисали, яскраво освітлюючи інтер’єр, багатораменні латунні жирандолі. Вдень світло потрапляло всередину крізь великі венеціанські вікна, увінчані вгорі барвистим вітражем. Лавки мали пульпіти для молитовників. Стелю підтримували високі прямокутні колони. У центрі містився белемер – високе підвищення, оточене майстерною огорожею із металевого мережива. На продовгастому столі в суботу читали відповідні уривки з Тори. На східній стіні, привілейованій, яка вказувала напрямок на Єрусалим, оксамитова, розшита золотом завіса заслоняла Ковчег Завіту, в якому зберігалися сувої Завіту. На помальованих у голубий колір стінах тяглися довкола розписи, ілюстрації до Старого Завіту. Найбільше запав мені в пам’ять образ Ноєвого ковчега, до якого парами входять леви й ведмеді, а ще жертвопринесення Ісака, Мойсей із кам’яними скрижалями в руках... Плафон Мікеланджело в Сікстинській капелі не зродив у мені такого захопливого захвату, як побачені дитячими очима тварини, котрі входили до Ноєвого ковчега парами, не примітивні, а просто недолугі богомази єврейських кустарів. У 1956 році я заїхав до Стрия на зворотному шляху з Києва. Красиву, історичну синагогу совєтська влада перетворила на склад...»