До історії маєтностей та землекористування родини Бандерів у Стрию
Джерело публікації Фотографії Старого Львова
Генеалогічні розвідки про рід Степана Бандери вже давно стали історіографічним надбанням[1], однак все ще залишили простір для нових пошуків через низку раніше допущених помилок і неточностей.
Спроба соціотопографічного дослідження старих дільниць міста (Війтівства, Нижнього Передмістя, Верхніх та Нижніх Ланів, Підзамча, Шумлянщини, Заплатина) додала цікавих фактів до початкової історії багатьох стрийських родин.
Передмістя Лани, що стало об’єктом нашої особливої уваги, чітко виокремлене на карті Першого військового обміру 1779-1783 років, що її створив Фрідріх фон Міг. Його перспектива добре проглядається також на плані міста Стрия 1788 року окружного інженера Антонія Гагер Гагерштайна. Цей план збігається в часі з укладанням книг першого поземельного кадастру. У процесі опису місто ділилося на ниви. Сади і городи описані окремо відповідно до такого поділу: 1) В циркулі міста; 2) При вулиці Шевській чи на Підзамчі; 3) При Війтівських Ланах; 4) При Басівці; 5) При Верхніх Ланах Стрийських; 6) При Плебанії чи Пробостві; 7) При Нижніх Ланах; 8) При Лазах Стрийських; 9) На Нижньому Передмісті; 10) На Заплатині; 11) На Берегах Стрийських. Опис орних ґрунтів розпочинається з Лазів, охоплює Лазки Стрийські за потоком Млинівкою аж до Могили Добрянської, далі заходить на Обшари та сягає Нижніх Ланів, потім Ланів Верхніх і далі Ланів Війтівських, Шумлянщини…
Своєрідною межею між «Ланами Горішніми» і «Ланами Долішніми» постає сучасна вулиця Нижанківського, що раніше мала також назви Фредра та Цвинтарна[2].
Тепер уже довели, що життя родини Бандерів тісно пов’язане з домогосподарством із конскрипційним[3] номером 134. Про це свідчать записи в збережених метричних книгах[4] і податкових документах[5]. Та досі ніхто з дослідників не визначив, де саме розміщувався той будинок. Суттєво допомагає у пошуках методика ретроспективної локалізації нерухомості, яку свого часу апробувала Мар’яна Долинська на матеріалах Львова та інших міст. Вона полягає в ідентифікації будівлі з ділянкою від сучасної адреси через адресу початку XX століття і до конскрипційного номеру XVIII століття Хоча сьогодні адреси істотно змінилися, однак будинок при вул. Львівскiй, 19 добре вписується в парцелю, яку можна вважати колишньою власністю Бандерів. Таке розташування підтверджує кадастрова карта 1851 року
Цікаво, що в датованій 1786-1788 роками Йосифінській метриці – першому поземельному кадастрі Галичини[6], власником будинку №134 був Петро Диба[7]. Йому належала ділянка з топографічним номером 1440, яка мала 6 моргів 1299 квадратних сажнів (1 морг = 1600 квадратних сажнів = 0,58 гектара), а також город від блоні (оболоні, лугу) і сад із городом за гумном, що відповідали №№ 782 – 784.
Отже, зятем Петра Диби був найстарший представник роду Гринь Бандера[8], який, своєю чергою, володів 6-ма моргами орного поля[9] та 666-ма квадратними сажнями сіножаті, що давала 1 центнер 66 фунтів сіна (топографічні №№ 1344, 1345) на «Третій ниві Нижніх Ланів від Обшарів до ниви Василя Диби» та, ймовірно, мешкав у будинку тестя, бо біля його прізвища номера дому не зазначили.
З дружиною Теодозією-Євдокією (1769 – 1839) Григорій мав двох синів Якова (1799 – 1869) та Івана (1807 – 1861), і чотирьох доньок – Катерину (1789 – 1847), Анну (1794 – ?), Марію (1797 – 1848) та Параску (1802 – 1853). Євдокія Бандера померла 9 квітня 1839 року у віці 68-ми років вже як вдова[10].
Коли діти підросли, домогосподарство розділили. Францисканська метрика 1820 року[11] згадує Якова Бандеру, який на той час мешкав у новозбудованому будинку № 326 та володів ділянками №№1938, 901, 902, 903 загальною площею 3 морги 432 квадратних сажні. Господарство приносило річний дохід 19 ринських 16 крейцерів. Його братові Івану належали земельні ділянки під топографічними номерами 1937, 899, 900, 2251, 2313, 1755. Зокрема ділянка №2251 (старий номер 1723), що колись належала Івану Пєховичу в «Кутах на Верхньому Болоті» на Добрівлянській межі загальною площею 4 морги 800 квадратних. сажнів із так званим «кислим» сіном – отавою[12]. А також ділянка «Над Святим потоком» №2313, якою раніше володів о. Каетан Котович. Загалом Іван Бандера мав 11 моргів 472 квадратних сажні землі з річним прибутком 28 ринських 54 крейцери.
№№ 1937, 1938 – нові топографічні номери старої та єдиної колись ділянки Петра Диби № 1440. Вони являли собою рівні парцелі по 3 морги 275 квадратних сажнів. Город і сад також розділили Яків та Іван Бандери, а ділянка за старим №784 дісталася Олексію Маслянці, що взяв за дружину їхню сестру Анну Бандеру та мешкав у сусідньому з братами будинку № 135. У його користуванні перебувало 11 моргів 1554 квадратних сажні з річним доходом 68 ринських 22 крейцери.
Параска Бандера вийшла заміж за Івана Венгрина (1799 – ?). Подружжя оселилось у будинку № 101, де народилися їхні діти: Марія (1825), Іван (1827), Петро (1832), Іван (1837), Анна (1844). Венгрини володіли більш як 16-ма моргами землі з доходом 50 ринських 59 крейцерів на рік.
Катерина стала дружиною Івана Коробчака (будинок № 72), а Марія переїхала до будинку № 237 свого чоловіка Семена Добрянського.
Поле та сіножать самого Гриня Бандери в 1810-х роках перейшли у власність Андруся Хирівського з дому № 285. Варто зазначити, що на час укладання Йосифінської метрики якийсь Андрусь Хирівський володів будинком за конскрипційним номером 210 на ділянці, де тепер розташовується Меморіальний музей-садиба родини Бандерів (Львівська, 20). У 1820‑х роках власником цієї ділянки був Іван Хирівський. Він народився 1791 року. Разом із дружиною Анною Шумською і дітьми продовжував там мешкати й 1832 року. Його син, також на ймення Іван, у середині століття був власником домогосподарства, яке утримував разом із дружиною Юзефою Дуткою.
Власне кажучи, дружиною ще одного Хирівського – Олекси, сина Юрка та Марії із Сабатів (сусідній будинок №209, де тоді проживали три сім’ї), стала донька Катерини Бандери та Івана Коробчака. Усі ці будівлі розташовувалися на Стрийських Лазах, що простягалися від церкви Благовіщення до Добрянської межі. Земля там була глиниста з камінням.
Під час формування кадастрової карти міста Стрия 1851 року землемір геометр 3-го класу Йоганн Баудиш (Johann Baudysz) склав польовий план земельних ділянок, зберігаючи номери садиб[13].
Сусідами суміжних садибних ділянок братів Бандерів були: з північного боку вже згаданий Олекса Маслянка (№ 135), з південного – Петро Щурко та Федір Штундак (№ 133)[14].
Різночасові списки мешканців та записи метричних книг дають змогу довідатися про інших членів родини. Зокрема, у будинку №326 мешкали: Яків, Марія, Варфоломій, Іван, Федь, Павло, Марія, Магда, Анна та Анастасія.
Додаткові відомості отримуємо зі «Списку парафіян…», якого 1832 рокууклав о. Василь Головкевич[15]. Марія, донька Себастьяна Гамаля та Катерини Жужевич, народила первістка Варфоломія 1820 року. Наступною на світ з’явилася донька Марія – 1822 року, потім Магдалина – 1824 року, Лаврентій – 1836 року, Анастасія – 1839 року.
28 лютого 1842 року дружина Якова Марія Бандера померла.
У будинку № 134 мешкали: Іван Бандера, його друга дружина[16] Юстина, донька Михайла Холошнича та Марії Чабан; сини Пилип (1835‑1901), Михайло (1853 -1924?), доньки Марія (1834 -? ), Анастасія (1839 -? ), Олена[17] (24.03.1841 – ?), Катерина (1844 – ?) та Єфросина (1.05.1847 – ?).
З усіх дітей від двох шлюбів Пилипа Бандери залишився тільки син Онуфрій. Він народився 16 червня 1864 року в будинку за №133, а упокоївся 9 березня 1937 року у будинку під №17.
Дід Степана Бандери Михайло народився 20 липня 1853 року у вже згаданому будинку № 134. 20 листопада 1877 року одружився з Єфросинією Білецькою[18] (1858-1939) і привів її до свого дому. У подружжя народилися сім дітей, однак вижили лише чотири – Андрій, Клементина, Софія та Осип.
«Родився я… як син працівників ріллі Михайла і Єфрозини, власників середнього господарства 5 га»[19] – писав о. Андрій Бандера, який народився в тому самому будинку № 134. Це наближено відповідає спогадам його брата Осипа Бандери: «Батьки мої…були малоземельні міщани, бо мали лише 12 моргів орного поля та дві сіножаті»[20].
Софія вийшла заміж за Миколу Чабана. Подружжя мешкало в будинку №112 (тепер Львівська, 13). Всі їх діти померли в юному віці. 8 вересня 1924 року батьки поховали 3-річного Михайлика, а 20 лютого 1927 року – 3-річну Марію-Любов.
Клементина Бандера 12 серпня 1918 року взяла шлюб у Старому Угринові з молодим богословом Миколою Ліщинським, який, висвятившись, взявся до обов’язків сотрудника у Лисятичах. У березні 1920 року Ліщинські перебралися до Стрия. Їхній гарний будинок (Львівська, 19) досі є окрасою передмістя. Його збудували на ділянці, що належала родині Бандерів ще наприкінці XVIII століття й містила старий будинок з конскрипційним номером 134.
Коли Михайло Бандера поселився на протилежному боці вулиці поки невідомо. Його поховають на початку 1924 року Дружина Єфросина переживе чоловіка на 15 років і покине цей світ 20 травня 1939 року на рідних Ланах у будинку з тодішнім номером 22.
Микола ЗАКУСОВ
директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина»
[1]Дзюбан Р. Звідки походить рід Степана Бандери // Народознавчі зошити . – 1999. – 1(25). – С. 11-13; Дзюбан Р. Звідки походить рід Степана Бандери // Визвольний шлях . – 1999. – 10 (619). – С. 1162-1178;
Пастух Р. Родина Степана Бандери // За Вільну Україну. – 1992. – 13 жовтня. – Ч.189.
[2] Закусов М., Кравець О. Старий Стрий. – Стрий, 2018. – С. 6, 157.
[3] Порядкові номери земельних ділянок у межах міста та на передмістях. Такий вид нумерації, що заміняв адресу будинків протягом 1772—1871 років, застосовували на територіях Галичини. Він був обумовлений потребою обліку всіх придатних до військової служби чоловіків (оскільки ці номери вносили також до метричних книг, що дозволяло військовим чиновникам перевіряти записи в єпископа та вираховувати вік кожного мешканця). Конскрипційні номери будинків могли змінювати, оскільки після перерозподілу старої земельної ділянки або після знесення старого будинку й будівництва на його місці нового — присвоювались нові. Тож згодом будинки (земельні ділянки) з послідовними конскрипційними номерами могли й не розташовуватися поряд. Що менше число в номері — то старішим є будинок.
[4] Метричні книги греко-католицької парафії міста Стрия збереглися від 1836 року.
[5] Існує місцева назва «Бандерівський провулок».
[6] Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі ЦДІА України у Львові). – Ф. 19. – Оп. XVI. – Спр. 1. – 206 арк.; Стрийський краєзнавчий музей «Верховина» (далі СКМВ). – КВ-12789/ДОК – 43-3017.
[7] Генеалогію родини Дибів-Бандерів свого часу дослідили Уляна Мельникович і Неоніла Павлюх.
[8] Можна припустити, що помер Григорій Бандера до 1831 року. Збереглася. книга реєстрації платежів, яку уклав о. Василь Головкевич у 1830 року. У ній є записи про те, що Іван Бандера сплатив кошти за парастас для першої дружини Марії та батька Гриня. ( Див. СКМВ. – Архів).
[9] Поле приносило незначний дохід: 23 корці та 10 гарнців пшениці, 26 корців і 9 гарнців ячменю, 24 корці і 15 гарнців вівса.
[10] ЦДІА України у Львові. – Ф.201. – Оп.4а. – Спр.5418. – Арк.54зв. Роман Дзюбан помилково датує її смерть 9‑м листопада і хибно припускає, що вона могла бути дружиною найстаршого представника роду Івана.
[11] ЦДІА України у Львові. – Ф.20. – Оп. XVI. – Спр.240;
[12] Дзюбан Р. Звідки походить… – С.1164. Помилково названо «Нижнє».
[13] ЦДІА України у Львові. – Ф.186. – Оп.1. – Спр.7157.
[14] У Йосифінській метриці власниками ділянок назвали Івана Петрила – №135 і Андруся Штундака – №133.
[15] СКМВ. – Архів.
[16] Першою жінкою Івана Бандери була Марія Костишин з дому № м24.
[17] У 1863 р. вона народила сина Іллю в батьківському домі. Її чоловіком був Григорій Грущак. ЦДІА України у Львові. – Ф.201. – Оп. 4а. – Спр. 5421. – Арк. 45.
[18] Єфросинії судилося довге життя. Вона упокоїлася 20 травня 1939 року в будинку №22. За два дні її поховають на міському цвинтарі поруч із чоловіком. Чин похорону здійснив о. Роман Цурковський.
[19] Бандера А. Мої особисті зізнання // Бандерівська сурма. – 2023. – №1. – С.63.
[20] Бандера О. Квіти і терня на дорозі мого життя // Квітучі береги. – 1976. – Ч.16. – С.24.
Немає коментарів:
Дописати коментар