Генеалогічні розвідки про рід Степана Бандери вже давно стали історіографічним надбанням[1], однак все ще залишили простір для нових пошуків через низку раніше допущених помилок і неточностей.
Спроба соціотопографічного дослідження старих дільниць міста (Війтівства, Нижнього Передмістя, Верхніх та Нижніх Ланів, Підзамча, Шумлянщини, Заплатина) додала цікавих фактів до початкової історії багатьох стрийських родин.
Передмістя Лани, що стало об’єктом нашої особливої уваги, чітко виокремлене на карті Першого військового обміру 1779-1783 років, що її створив Фрідріх фон Міг. Його перспектива добре проглядається також на плані міста Стрия 1788 року окружного інженера Антонія Гагер Гагерштайна. Цей план збігається в часі з укладанням книг першого поземельного кадастру. У процесі опису місто ділилося на ниви. Сади і городи описані окремо відповідно до такого поділу: 1) В циркулі міста; 2) При вулиці Шевській чи на Підзамчі; 3) При Війтівських Ланах; 4) При Басівці; 5) При Верхніх Ланах Стрийських; 6) При Плебанії чи Пробостві; 7) При Нижніх Ланах; 8) При Лазах Стрийських; 9) На Нижньому Передмісті; 10) На Заплатині; 11) На Берегах Стрийських. Опис орних ґрунтів розпочинається з Лазів, охоплює Лазки Стрийські за потоком Млинівкою аж до Могили Добрянської, далі заходить на Обшари та сягає Нижніх Ланів, потім Ланів Верхніх і далі Ланів Війтівських, Шумлянщини…
Своєрідною межею між «Ланами Горішніми» і «Ланами Долішніми» постає сучасна вулиця Нижанківського, що раніше мала також назви Фредра та Цвинтарна[2].
План міста 1788 р. Антона Гагерштайна із зазначенням основних дільниць відображених у першому поземельному кадастрі – Йосифінській метриці.
Тепер уже довели, що життя родини Бандерів тісно пов’язане з домогосподарством із конскрипційним[3] номером 134. Про це свідчать записи в збережених метричних книгах[4] і податкових документах[5]. Та досі ніхто з дослідників не визначив, де саме розміщувався той будинок. Суттєво допомагає у пошуках методика ретроспективної локалізації нерухомості, яку свого часу апробувала Мар’яна Долинська на матеріалах Львова та інших міст. Вона полягає в ідентифікації будівлі з ділянкою від сучасної адреси через адресу початку XX століття і до конскрипційного номеру XVIII століття Хоча сьогодні адреси істотно змінилися, однак будинок при вул. Львівскiй, 19 добре вписується в парцелю, яку можна вважати колишньою власністю Бандерів. Таке розташування підтверджує кадастрова карта 1851 року
Фрагмент кадастрової карти м. Стрия 1851 р. з виділеними ділянками родини Бандерів (№№134, 326 – конскрипційні номери будинків)
Цікаво, що в датованій 1786-1788 роками Йосифінській метриці – першому поземельному кадастрі Галичини[6], власником будинку №134 був Петро Диба[7]. Йому належала ділянка з топографічним номером 1440, яка мала 6 моргів 1299 квадратних сажнів (1 морг = 1600 квадратних сажнів = 0,58 гектара), а також город від блоні (оболоні, лугу) і сад із городом за гумном, що відповідали №№ 782 – 784.
Отже, зятем Петра Диби був найстарший представник роду Гринь Бандера[8], який, своєю чергою, володів 6-ма моргами орного поля[9] та 666-ма квадратними сажнями сіножаті, що давала 1 центнер 66 фунтів сіна (топографічні №№ 1344, 1345) на «Третій ниві Нижніх Ланів від Обшарів до ниви Василя Диби» та, ймовірно, мешкав у будинку тестя, бо біля його прізвища номера дому не зазначили.
З дружиною Теодозією-Євдокією (1769 – 1839) Григорій мав двох синів Якова (1799 – 1869) та Івана (1807 – 1861), і чотирьох доньок – Катерину (1789 – 1847), Анну (1794 – ?), Марію (1797 – 1848) та Параску (1802 – 1853). Євдокія Бандера померла 9 квітня 1839 року у віці 68-ми років вже як вдова[10].
Коли діти підросли, домогосподарство розділили. Францисканська метрика 1820 року[11] згадує Якова Бандеру, який на той час мешкав у новозбудованому будинку № 326 та володів ділянками №№1938, 901, 902, 903 загальною площею 3 морги 432 квадратних сажні. Господарство приносило річний дохід 19 ринських 16 крейцерів. Його братові Івану належали земельні ділянки під топографічними номерами 1937, 899, 900, 2251, 2313, 1755. Зокрема ділянка №2251 (старий номер 1723), що колись належала Івану Пєховичу в «Кутах на Верхньому Болоті» на Добрівлянській межі загальною площею 4 морги 800 квадратних. сажнів із так званим «кислим» сіном – отавою[12]. А також ділянка «Над Святим потоком» №2313, якою раніше володів о. Каетан Котович. Загалом Іван Бандера мав 11 моргів 472 квадратних сажні землі з річним прибутком 28 ринських 54 крейцери.
Окремі земельні ділянки родини Бандерів станом на 1851 р.
№№ 1937, 1938 – нові топографічні номери старої та єдиної колись ділянки Петра Диби № 1440. Вони являли собою рівні парцелі по 3 морги 275 квадратних сажнів. Город і сад також розділили Яків та Іван Бандери, а ділянка за старим №784 дісталася Олексію Маслянці, що взяв за дружину їхню сестру Анну Бандеру та мешкав у сусідньому з братами будинку № 135. У його користуванні перебувало 11 моргів 1554 квадратних сажні з річним доходом 68 ринських 22 крейцери.
Параска Бандера вийшла заміж за Івана Венгрина (1799 – ?). Подружжя оселилось у будинку № 101, де народилися їхні діти: Марія (1825), Іван (1827), Петро (1832), Іван (1837), Анна (1844). Венгрини володіли більш як 16-ма моргами землі з доходом 50 ринських 59 крейцерів на рік.
Катерина стала дружиною Івана Коробчака (будинок № 72), а Марія переїхала до будинку № 237 свого чоловіка Семена Добрянського.
Поле та сіножать самого Гриня Бандери в 1810-х роках перейшли у власність Андруся Хирівського з дому № 285. Варто зазначити, що на час укладання Йосифінської метрики якийсь Андрусь Хирівський володів будинком за конскрипційним номером 210 на ділянці, де тепер розташовується Меморіальний музей-садиба родини Бандерів (Львівська, 20). У 1820‑х роках власником цієї ділянки був Іван Хирівський. Він народився 1791 року. Разом із дружиною Анною Шумською і дітьми продовжував там мешкати й 1832 року. Його син, також на ймення Іван, у середині століття був власником домогосподарства, яке утримував разом із дружиною Юзефою Дуткою.
Власне кажучи, дружиною ще одного Хирівського – Олекси, сина Юрка та Марії із Сабатів (сусідній будинок №209, де тоді проживали три сім’ї), стала донька Катерини Бандери та Івана Коробчака. Усі ці будівлі розташовувалися на Стрийських Лазах, що простягалися від церкви Благовіщення до Добрянської межі. Земля там була глиниста з камінням.
Окремі земельні ділянки родини Бандерів станом на 1851 р.
Під час формування кадастрової карти міста Стрия 1851 року землемір геометр 3-го класу Йоганн Баудиш (Johann Baudysz) склав польовий план земельних ділянок, зберігаючи номери садиб[13].
Окремі земельні ділянки родини Бандерів станом на 1851 р.
Сусідами суміжних садибних ділянок братів Бандерів були: з північного боку вже згаданий Олекса Маслянка (№ 135), з південного – Петро Щурко та Федір Штундак (№ 133)[14].
Різночасові списки мешканців та записи метричних книг дають змогу довідатися про інших членів родини. Зокрема, у будинку №326 мешкали: Яків, Марія, Варфоломій, Іван, Федь, Павло, Марія, Магда, Анна та Анастасія.
Додаткові відомості отримуємо зі «Списку парафіян…», якого 1832 рокууклав о. Василь Головкевич[15]. Марія, донька Себастьяна Гамаля та Катерини Жужевич, народила первістка Варфоломія 1820 року. Наступною на світ з’явилася донька Марія – 1822 року, потім Магдалина – 1824 року, Лаврентій – 1836 року, Анастасія – 1839 року.
28 лютого 1842 року дружина Якова Марія Бандера померла.
У будинку № 134 мешкали: Іван Бандера, його друга дружина[16] Юстина, донька Михайла Холошнича та Марії Чабан; сини Пилип (1835‑1901), Михайло (1853 -1924?), доньки Марія (1834 -? ), Анастасія (1839 -? ), Олена[17] (24.03.1841 – ?), Катерина (1844 – ?) та Єфросина (1.05.1847 – ?).
З усіх дітей від двох шлюбів Пилипа Бандери залишився тільки син Онуфрій. Він народився 16 червня 1864 року в будинку за №133, а упокоївся 9 березня 1937 року у будинку під №17.
Будинок Онуфрія Бандери на вул. Львівській, 17
Дід Степана Бандери Михайло народився 20 липня 1853 року у вже згаданому будинку № 134. 20 листопада 1877 року одружився з Єфросинією Білецькою[18] (1858-1939) і привів її до свого дому. У подружжя народилися сім дітей, однак вижили лише чотири – Андрій, Клементина, Софія та Осип.
«Родився я… як син працівників ріллі Михайла і Єфрозини, власників середнього господарства 5 га»[19] – писав о. Андрій Бандера, який народився в тому самому будинку № 134. Це наближено відповідає спогадам його брата Осипа Бандери: «Батьки мої…були малоземельні міщани, бо мали лише 12 моргів орного поля та дві сіножаті»[20].
Будинок Чабанів на вул. Львівській,13.
Софія вийшла заміж за Миколу Чабана. Подружжя мешкало в будинку №112 (тепер Львівська, 13). Всі їх діти померли в юному віці. 8 вересня 1924 року батьки поховали 3-річного Михайлика, а 20 лютого 1927 року – 3-річну Марію-Любов.
Будинок Ліщинських на вул. Львівській, 19
Клементина Бандера 12 серпня 1918 року взяла шлюб у Старому Угринові з молодим богословом Миколою Ліщинським, який, висвятившись, взявся до обов’язків сотрудника у Лисятичах. У березні 1920 року Ліщинські перебралися до Стрия. Їхній гарний будинок (Львівська, 19) досі є окрасою передмістя. Його збудували на ділянці, що належала родині Бандерів ще наприкінці XVIII століття й містила старий будинок з конскрипційним номером 134.
Коли Михайло Бандера поселився на протилежному боці вулиці поки невідомо. Його поховають на початку 1924 року Дружина Єфросина переживе чоловіка на 15 років і покине цей світ 20 травня 1939 року на рідних Ланах у будинку з тодішнім номером 22.
Микола ЗАКУСОВ директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина»
[1]Дзюбан Р. Звідки походить рід Степана Бандери // Народознавчі зошити . – 1999. – 1(25). – С. 11-13; Дзюбан Р. Звідки походить рід Степана Бандери // Визвольний шлях . – 1999. – 10 (619). – С. 1162-1178;
Пастух Р. Родина Степана Бандери // За Вільну Україну. – 1992. – 13 жовтня. – Ч.189.
[2] Закусов М., Кравець О. Старий Стрий. – Стрий, 2018. – С. 6, 157.
[3] Порядкові номери земельних ділянок у межах міста та на передмістях. Такий вид нумерації, що заміняв адресу будинків протягом 1772—1871 років, застосовували на територіях Галичини. Він був обумовлений потребою обліку всіх придатних до військової служби чоловіків (оскільки ці номери вносили також до метричних книг, що дозволяло військовим чиновникам перевіряти записи в єпископа та вираховувати вік кожного мешканця). Конскрипційні номери будинків могли змінювати, оскільки після перерозподілу старої земельної ділянки або після знесення старого будинку й будівництва на його місці нового — присвоювались нові. Тож згодом будинки (земельні ділянки) з послідовними конскрипційними номерами могли й не розташовуватися поряд. Що менше число в номері — то старішим є будинок.
[4] Метричні книги греко-католицької парафії міста Стрия збереглися від 1836 року.
[6] Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі ЦДІА України у Львові). – Ф. 19. – Оп. XVI. – Спр. 1. – 206 арк.; Стрийський краєзнавчий музей «Верховина» (далі СКМВ). – КВ-12789/ДОК – 43-3017.
[7] Генеалогію родини Дибів-Бандерів свого часу дослідили Уляна Мельникович і Неоніла Павлюх.
[8] Можна припустити, що помер Григорій Бандера до 1831 року. Збереглася. книга реєстрації платежів, яку уклав о. Василь Головкевич у 1830 року. У ній є записи про те, що Іван Бандера сплатив кошти за парастас для першої дружини Марії та батька Гриня. ( Див. СКМВ. – Архів).
[9] Поле приносило незначний дохід: 23 корці та 10 гарнців пшениці, 26 корців і 9 гарнців ячменю, 24 корці і 15 гарнців вівса.
[10] ЦДІА України у Львові. – Ф.201. – Оп.4а. – Спр.5418. – Арк.54зв. Роман Дзюбан помилково датує її смерть 9‑м листопада і хибно припускає, що вона могла бути дружиною найстаршого представника роду Івана.
[11] ЦДІА України у Львові. – Ф.20. – Оп. XVI. – Спр.240;
[12] Дзюбан Р. Звідки походить… – С.1164. Помилково названо «Нижнє».
[13] ЦДІА України у Львові. – Ф.186. – Оп.1. – Спр.7157.
[14] У Йосифінській метриці власниками ділянок назвали Івана Петрила – №135 і Андруся Штундака – №133.
[16] Першою жінкою Івана Бандери була Марія Костишин з дому № м24.
[17] У 1863 р. вона народила сина Іллю в батьківському домі. Її чоловіком був Григорій Грущак. ЦДІА України у Львові. – Ф.201. – Оп. 4а. – Спр. 5421. – Арк. 45.
[18] Єфросинії судилося довге життя. Вона упокоїлася 20 травня 1939 року в будинку №22. За два дні її поховають на міському цвинтарі поруч із чоловіком. Чин похорону здійснив о. Роман Цурковський.
[20] Бандера О. Квіти і терня на дорозі мого життя // Квітучі береги. – 1976. – Ч.16. – С.24.
вівторок, 18 квітня 2023 р.
Галичина в мундирі. Цісарсько-королівська фінансова сторожа та її попередники в Галичині (1830-1918)
У нас, як знаєте, сіль цісарська, жаль тільки, що наша підгірська земля не знає нічого про монополії і проявляє соляні джерела там, де їй подобається, а частенько й зовсім не там, де би се мило було цісарським фінанцвахам. Народ, розуміється, користає з божого дару, а фінанцвахам се закривдно; віддавна вони мали багато клопоту з тими соляними джерелами, з котрих брати ропу уважається контрабандою.[1]
У листі Івана Франка до Михайла Драгоманова від 24 квітня 1883 року йдеться про службовців фінансової сторожі, яка не існує вже понад століття. Пов’язана з нею термінологія потребує окремого пояснення. Фінансова чи скарбова сторожа (Finanzwache, straż skarbowa, finanční stráž) – спеціальний орган митного і податкового нагляду. У перекладах «Вісника законів державних…» вживалося її етимологічне написання – финансова стражь. Вона виникла не одразу, їй передували: прикордонна сторожа(Grenzwache) і служба охорони доходів(Gefällenwache), які мали на меті контроль над монополіями на тютюн, сіль, порох та акцизами на пиво, цукор, м’ясо, і вирішення митних задач. Хоча надходження від прямих податків становили близько 30% усіх доходів монархії, та все ж 25% приносили доходи від державних монополій, а непрямі податки давали ще 20%. Митні збори коливалися від 7,5 до 15%. Останнім пунктом був дохід від різних марок, податків і платежів, які у час описаний Франком перевищували 20% від загального доходу держави. [2]
Попередники
До 1775 року, коли Марія Терезія ввела загальний митний тариф, в Австрії не було цілісної торгової і митної політики. Територія ділилася на частини дрібними проїзними зборами, а на кордонах земель розміщувались митні застави. Ще в 1774 році у Львові створено адміністрацію митних доходів (administracja dochodów celnych). Вона збирала мита з міських рогачок і мостів. До її складу входили: адміністратор, три асесори, секретарі, протоколіст, експедитор, реєстратор, ад’юнкт реєстратури, митний комісар; 3 головних, 2 допоміжних митних склади, служби зі штампування товарів.[3]
Діяла складна система податків. Значна частина платежів потрапляла до рук орендаторів, а державі потрібно було стале джерело доходів. Основним і початковим документом австрійської фінансової безпеки стала «Загальна інструкція для всіх податкових органів» від 10 березня 1783 року. Але вона не ліквідувала проблеми. Система контролю фінансів потребувала реформи. Суперечлива митно-тарифна політика австрійського уряду викликала лише скарги і зростання обсягів контрабанди(станом на 1832 рік дві третини кави потрапляли в країну незаконно, а підпільна торгівля угорським тютюном досягла небачених масштабів).[4] Введення положення про мита і монополії (Zoll und Staats Monopols Ordnung) та встановлення відповідальності за правопорушення у сфері митних зборів, продовольчого податку, державних монополій, гербових зборів, мита, пошти та лотереї (Strafgesetz über Gefällsübertreutungen) створило правове підґрунтя для роботи прикордонників і служби охорони доходів.
Головним чином для боротьби з контрабандистами, яких у Галичині називали «пачкарями», у 1830 році створена прикордонна сторожа (Grenzwache, k. k. Grenzjäger) загальною чисельністю 14326 осіб. Переважно туди потрапляли колишні військові.
Сторожа замінила військових прикордонників, митників та цивільних наглядачів. У Королівстві Галичини і Володимерії сформовано 15 рот (Compagnie) прикордонної сторожі. XIV рота прикордонної сторожі для Стрийського округу, котрою командував старший комісар 2 класу, налічувала 124 чоловіки: 4 Führer, 20 Oberjäger, 100 Gränzjäger. Нове формування підпорядковувалась камеральним окружним управлінням (Cameral-Bezirks-Verwaltung).
Прикордонники були цивільним формуванням, але оснащеним мундиром та озброєнням. Однострій поєднував основні елементи одягу австрійських державних службовців та військової форми. Мундир, для всіх державних чиновників запроваджений цісарем Францом I ще у 1814 році, включав: однобортний темно-зелений фрак з оксамитовими кольоровими вставками на комірці-стійці і манжетах, білий жилет, білі або чорні штани та головний убір чорного кольору. Форма прикордонника описана в XI розділі службового регламенту «AllgemeineDienstvorschriftderGränzwache» (1830 р.)
Головним убором для рядового складу прикордонної сторожі слугувало шако (Tschako, Czako) з чорної тканини з лакованим шкіряним верхом. Шерстяні смужки верхньої частини вказували на звання. Посередині знаходився металевий імператорський орел. Слідом за змінами в армії на початку 1840-х років шако змінило форму, стало нижчим та вужчим. Прикордонникам дозволили носити біло-червоний декоративний шнур на головному уборі.
Під час патрулювання, поза службою та в свята, одягали круглу шапку з темно-зеленого полотна (runde Kappe) із жовтим орлом, металевим або вишитим, яку можна було придбати за власні кошти.
Кітель (Rock) прикордонників, армійського покрою типу Kaputrock довжиною вище колін, був темно-зеленим, із стоячим коміром, погонами та облямівкою імперського жовтого (кайзергельб), прикладного кольору прикордонної сторожі, який також називають хромовим або золотисто-жовтим. Недоліком відтінку на практиці стала швидка забруднюваність. На комірі поміщували срібні смужки як знаки розрізнення – дві у фюрера, одна у старшого єгеря. Пальто (Mantel) із світло-сірої тканини з коміром та обшлагами одного кольору довжиною сягало до половини литки. Темно-сірі полотняні штани (Beinkleider) з широкими штанинами у 1836 році замінили кюлоти. Влітку носили легкі штани з білого полотна, однак їх треба було придбати окремо. Прикордонники отримували дві пари чобіт.
На ремінці, де кріпився підсумок, носили нагрудний знак з написом, а єгері табличку з номером роти. Прикордонники мали носити форму постійно, на службі та поза службою.
Мундир і оснащення (зброя, цісарські орли, пряжки) спершу забезпечували провінційні камеральні уряди за індивідуальним замовленням у кожній прикордонній роті. Згодом відбувся перехід до виплати грошових надбавок для індивідуального придбання форми та всього необхідного. За якістю і належним використанням оснащення стежив старший комісар.
Форма керівного складу дещо відрізнялась.
Після введення у 1829 році загального продовольчого податку і митного союзу з Німеччиною постало питання створення органу з охорони доходів. Так у 1835 році з’явилася служба охорони доходів (Gefällenwache) для контролю над незаконними маніпуляціями при сплаті податків та митних зборів. Стежила служба і за дотриманням державних монополій.
В Галичині створено 20 її відділень (Gefällenwach-Section).
У відділенні охорони доходів № XV Стрийського округу під командою інспектора 1 класу проходили службу: 4 Respicienten, 17 Oberaufseher, 30 Aufseher. Їх форма нагадувала однострій прикордонників, але відрізнялася прикладним світло-зеленим кольором і головним убором для рядового складу. Спочатку це був круглий капелюх з фетру (runden Filzhut) із чорною кокардою, яку носили на правій стороні і застібали на жовту металеву пряжку ґудзиком з ініціалами імператора. Але майже одразу введено корсиканський капелюх (Korsenhut) за зразком військових єгерів. Виготовлений із чорного фетру, з плюмажем (Federbusch). Складений край капелюха, до якого кріпилася латунна застібка, носився з лівого боку, як і шабля. На верхній частині пряжки була чорна напівкругла кокарда з кінського волосу, на нижній – жовтий ґудзик. Альтернативним головним убором під час патрулювань і поза службою була шапка близька до звичайних армійських кепі. На передній частині капелюха та шапки був малий металевий чи вишитий золотою ниткою імператорський орел. Будь-які інші прикраси заборонені.
Темно-зелений мундир, як і в прикордонної сторожі крою Kaputrock, з стоячим коміром і жовтими ґудзиками отримав відвороти рукавів прикладного світло-зеленого кольору. Того ж кольору були погони (Lappchen, Dragoner) і наплічні валики (Wulst) проти ковзання ременя зброї. Знаки розрізнення у вигляді смужок(Lütze, Litze) також містилися на комірі. Пальто із світло-сірої тканини мало виложистий (Liegenden) комір та обшлаги одного кольору довжиною до половини литки. На шию пов’язували чорну хустку. Штани-панталони з світло-сірої тканини випускали поверх взуття. Влітку одягали легкі льняні (Russischer Leinwand) елементи одягу.[5]
Службовці охорони доходів була озброєна шаблею і гвинтівкою з багнетом. Шабля з біло-червоним темляком на руків’ї кріпилася на поясі-бандольєрі перекинутому через праве плече, де містилася табличка з номером чи орлом у начальників. Додатковий комплект включав: три сорочки, три пари спідньої білизни (Unterziehhosen), три кишенькові хустки (Sacktüchern), два рушники (Handtüchern), чотири пари шкарпеток або онуч (Fußsocken oder Fußfetzen), одну щітку для одягу та одна для взуття, олов’яну пляшку з чашкою, тканину для чищення ґудзиків, тканину для чищення металевих деталей обладнання і зброї, засіб для утримання основної тканини на достатній відстані при поліруванні ґудзиків ( Knopfgabel), паста для взуття, сумочка з голками, різнокольорові нитки, ножиці та віск, гребінці, дзеркало та столові прилади.
Портрет інспектора служби охорони доходів, або старшого комісара фінансової сторожі до 1850 р. На комірі та на обшлазі рукава добре помітні знаки розрізнення – дві срібні смужки.
Форма офіцерів прикордонної служби та служби охорони доходів була схожою. З кінця 1836 року дозволено носити форму державних чиновників замість службової форми з усіма орнаментами та візерунками відповідно до рангу. Окрасою капелюха була чорна кокарда, прикрашений сріблом хлястик застібнутий на ґудзик з імператорськими ініціалами, китиці, які носив прикордонник (коли встановлювали пенсійну охорону, пензлики на капелюсі прописували все срібне). Плюмаж з чорного півнячого пір’я (Federbusch) для служби запроваджено у 1838 році. Головним елементом службової форми (CampagneUniform) був темно-зелений фрак (Frack) із світло-зеленими коміром-стійкою і обшлагами рукавів. Фрак застібався на один ряд гладких білих металевих ґудзиків, на відміну від ґудзиків прикордонників. Інспектор мав на комірі і обшлагах по два срібні галуни. Одночасно носили кітель Kaputrock темно-зеленого кольору з двома рядами білих гладких ґудзиків. Знаків розрізнення на ньому не поміщували. Вдягали чорну шийну хустку з білим верхнім краєм. Штани з срібним галуном (an der Seite mit glatten Silberstreffen)різної ширини носили поверх взуття. Озброєнням чиновників була вигнута шабля в металевих піхвах прикрашена темляком.
Нова служба
У 1843 році обидві служби об’єднані у майже двадцятитисячну Фінансову сторожу(Finanzwache). Визначити цей термін засобами сучасної мови практично неможливо.[6] Він давно «приказав довго жити». Близький аналог Guardia di Finanza, яка створена 5 жовтня 1774 року королем Віктором Амадеєм III і відповідала за охорону кордонів, зокрема, за боротьбу з контрабандою. Австрія дала своїм митним і фінансовим сторожам в Ломбардії і Венеції цю італійську назву (з 1862 по 1881 рік Guardia Doganale, тобто «Митна охорона»). У Південному Тіролі Guardia di Finanza тепер називається «Finanzpolizei», але термін «Finanzwache» там все ще використовується.
Титульна сторінка положення про фінансову сторожу Verfassungs- und Dienstvorschrift für die kaiserlich-königliche Finanz-Wache in den deutschen, galizischen und lombardisch-venetianischen Provinzen Wien: Hof- und Staatsdr., 1843.
Імператорським указом від 22 грудня 1842 року покладено початок нової служби. Метою фінансової охорони визначені: запобігання контрабанді та порушенням державних податкових правил громадянами і установами; сприяння виконавчим органам в здійсненні офіційних завдань; арешт підозрюваних осіб, які не мають необхідних документів для в’їзду в країну; перешкода втечі з країни; допомога в реалізації заходів громадської безпеки в рамках фінансового контролю. Охорона була залучена до збору мит, прибуткових податків, прикордонного контролю та виконувала функції фінансової поліції на кордонах і всередині країни. Вона ретельно стежила за митним кордоном і околицями шляхом патрулювання і засідок, вдень і вночі, незалежно від погоди. Займала певні точки для контролю над місцевістю, наприклад, на пагорбах, в ущелинах, через які в’їжджають в країну і т. д. Здійснювала нагляд над торговцями, ремісниками, землевласниками.[7]
Структура служби включала такі підрозділи:
Відділення охорони – Wachtabteilung
Округи – Respicient-Bezirk
Комісаріати – Commissariat
Секції – Section.
Рядовий склад (Mannschaft) нової служби представляли:
Aufseher –у сучасному перекладі доглядач, наглядач, контролер. Відповідники: пол. nadzorza, чеський dohlížitel, словенський paznik.[8]
Oberaufseher- старший доглядач.
Respicient (від лат. Respicio – оглядатися, озиратися, повертатися). Зазвичай цей службовий термін не перекладався. Всі службові звання запозичені у служби охорони доходів. Чиновники і командування фінансової сторожі(Beamte):
Kommissar – комісар
Ober-Kommissar – старший комісар
Inspektor – інспектор
Ober-Inspektor – старший інспектор
Central-Inspector – головний інспектор.
Для прикладу, в 1849 році на території Королівства Галичини і Володимерії з Великим князівством Краківським і Герцогством Буковина було 29 секцій фінансової сторожі у складі камеральних окружних управлінь (Cameral-Bezirks-Verwaltung). Інспектор був закріплений за камеральним управлінням. Секції очолювали старші комісари. Згодом фінансова сторожа була створена в інших районах імперії. З 1 травня 1847 року фінансова варта була створена в Далмації, в 1850 році в Трансільванії, в 1851 році в Угорщині, а з 1 січня 1880 року у Боснії та Герцеговині.
На службу мали можливість потрапити повністю здорові австрійські громадяни, парубки або вдівці без дітей, віком 18-30 років. Ті, хто переходив з військової служби мали бути не старші 35 років. Загальні вимоги: вміти читати, писати та опановувати основи арифметики, а також знати домінуючу в певній землі мову; в Ломбардсько-Венеціанському Королівстві – італійську, в інших землях – німецьку. Як правило, кандидат на посаду мав чотири роки відслужити як доглядач. Впродовж першого його могли звільнити. Після випробувального терміну і складення присяги кандидат ставав повноцінним службовцем скарбової сторожі. З березня 1849 року службовці фінансової охорони звільнялися від військової служби. Ними могли стати військовослужбовці резерву в мирний час.
Перша уніформа
Фінансовій сторожі належала відомча форма. Вона включала: темно-зелену куртку(Rock) з коміром більш яскравого кольору і жовтими ґудзиками, шинель(Mantel); світло-сірі штани(Beinkleide/Pantalon); головний убір(Czako) з чорної тканини з лакованим верхом зі шкіри та з імперським срібним орлом. На ківері і комірі розмістили знаки розрізнення – різнокольорові смужки.
Старший доглядач і респіцієнт по краю шако мають шерстяні ободи(Borden) білого та червоного кольору, перший – шириною один дюйм(приблизно 2,5 см) з двома вузькими білими смужками(Streifen), другий – завширшки дюйм та дві лінії(Linien) з дуже вузькими білими смугами по краю та білою смугою посередині. Доглядач носить біло-червоний шнур(Schnur) обгорнутий навколо верхньої частини шако.
Керівництво мало слідкувати за одноманітністю вбрання.
Старші комісари і комісари носили так звану Campagne-Uniform: світло-сірі штани та темно-зелений мундир з піднятим коміром світлішого зеленого кольору з плетеним візерунком та білими ґудзиками. На рукавах дві срібні галуни у старшого комісара і один у комісара. Трикутний капелюх з срібним ґудзиком з ініціалами цісаря та чорним пір’ям. Мали регламентну шаблю з темляком(Porte-épée) прошитим срібною ниткою і червоно-білим шовком.
На озброєнні фінансової сторожі були шаблі, багнети, гвинтівки. Вершники мали два сідельних пістолети. Зброю добирали самостійно і використовували відповідно до обставин.
Найгірше у фінансової сторожі було з дисципліною через занижені вимоги до кадрового відбору.
Діяльність фінансової сторожі регламентувалась положенням 1843 року Verfassungs- und Dienstvorschrift für die kaiserlich-königliche Finanz-Wache in den deutschen, galizischen und lombardisch-venetianischen Provinzen. Воно було чинним довгих 64 роки. Там дуже докладно (регламент уміщував 401 статтю) описано функціонування фінансової сторожі, її права та обов’язки, стягнення і заохочення, посадові обов’язки, форму одягу, ведення документації, службову ротацію, грошове і матеріальне забезпечення. Майже без змін положення перевидано у 1898 році. Лише у 1907 році його замінив новий регламент, який вже налічував значно менше – 158 статей.
Реформи
У 1844 році видано постанову про казарми та положення про зброю. Перша – містила приписи щодо поведінки в казармах (Casern Ordnung): види та частоту прибирання, можливість прибирання дружинами співробітників фінансової сторожі, а також правила зберігання рівномірних компонентів та обладнання. Друга частина стосувалася зброї (Unterricht in Betreff der Waffen): багнет та аксесуари, розбирання та складання гвинтівки, чищення та обслуговування. Цікаво, що охоронці повинні були носити гвинтівку через ліве плече, ствол, якщо це було можливо, перпендикулярно землі.
Ще у 1846 року почастішали випадки самовільного оснащення мундирів рядового складу фінансової сторожі плечовими валиками і погонами за старим зразком, що мали захистити від сповзання паска гвинтівки. Дозволено використовувати сіро-чорну (mohrengrau) тканину для штанів і пальта, і вицвітання з часом не вважати дефектом.
У 1848 році здійснено спробу впровадити новий ремінь замість старого бандольєра. Однак до 1857 року, коли відбулось докорінне реформування оснащення, він так і не став масовим.
В рамках реорганізації фінансового управління після революційних подій створено профільні міністерства фінансів і торгівлі, які відповідали за стандарти торгової політики та митної справи. Зміни торкнулися і зовнішнього вигляду службовців.
В 1849 році всі урядники отримали двобортний мундир, високі вишиті коміри і знаки розрізнення за військовим зразком – розетки з металу чи тканини(тоді ж відмінено старі приписи 1814 року). По службі чиновники ділилися на чотири категорії(Kategorie), а в кожній категорії — на три ступені(Grad), крім 1-ї, де було два ступені. Чиновники нижчого 3-го ступеня у другій, третій і четвертій категоріях мали одну розетку, 2-го ступеня – дві і 1-го – три розетки. 1-ша(найвища) категорія розеток не мала.
Загалом було ХІ рангових класів (Rangclasse).
Всі чиновники І – ХІ були поділені на 4 категорії:
1-ша мала два ступені (чиновники І і ІІ рангів)
2-га, 3-тя і 4-та категорія – по три ступені.
Отже, низовою ланкою державної служби був чиновник 3-го ступеня 4-ї категорії і належав він до ХІ рангового класу, що відповідав армійському лейтенанту.
У фінансовій сторожі цьому рівню до 1895 року відповідав комісар.
Форма і знаки розрізнення чиновників зразка 1849 року.Форма і знаки розрізнення чиновників зразка 1849 року.
Розпорядженням міністра фінансів від 20 липня 1850 року запроваджено для службовців фінансової сторожі комір і облямівку на мундирі трав’янисто-зеленого кольору, білі і гладкі ґудзики. Старший інспектор носив золотий галун на комірі і рукавах, одну срібну розетку. Інспектор і старший комісар носили по три розетки, комісар дві розетки з тканини. Сірі штани мали трав’янисто-зелену облямівку. Головним убором слугував капелюх з чорним плюмажем. За поганої погоди і у поїздках одягали пальто. Для рядового складу смужки на петлицях замінили розетками. У старшого доглядача їх було дві, а в респіцієнта фінансової сторожі – три. Так виглядала система службових звань:
старший інспектор(Ober-Inspektor)
інспектор(Inspektor)
старший комісар(Ober-Kommissar)
комісар(Kommissar)
респіцієнт(Respicient)
старший доглядач(Oberaufseher)
доглядач(Aufseher)
Головні убори фінансової сторожі після 1850 року. Джерело: Hepe, Boštjan Razvoj carinske uniforme na Slovenskem. CARINA.SI. Glasilo Carinske uprave Republike Slovenije oktober 2011 številka 22.
У 1885 році колишні штани замінили темно-зеленими, а для четвертого класу – сірими. Для перших трьох категорій прописали ширину галунів на штанах, комірі і рукавах.
За новим регламентом 1889 року форма чиновників відійшла від строгого військового зразка, але зберегла старе забарвлення. У 1907 році чиновники фінансової сторожі продовжували носити:
Капелюх(Hut) з чорним півнячим пір’ям(плюмаж зберегли для фінансової сторожі особливим розпорядженням 1857 року для парадного мундира), як у чиновників, але з вишитими сріблом розетками. У комісара 1 класу і вище, замість шовкової стрічки, використовували срібну облямівку. Ґудзик для петлі посріблений.
Кепі (Kappe) як у інших державних чиновників.
Кітель (Uniformrock) темно-зеленого кольору.
Блуза (Bluse). Її одягали лише з кепі.
Ґудзики (Knopfe), посріблені з імперським орлом у службовців вище VIII рангу, у решти гладкі.
Знаки розрізнення (Distinktonszeichen), посріблені на погонах і позолочені на комірі.
Штани (Beinkleid).
Літні штани.
Краватка-слинявчик (Halsbinde) з чорної бавовняної тканини чи полотна, який защіпався на пряжку.
Шпори.
Шинель (Mantel) з сірого щільного сукна і двома рядами по шість ґудзиків.
Пальто (Lodenpaletot) з такої ж тканини, доходило до колін.
Шабля (ефес виставляли через проріз лівої кишені).
Підвіс для шаблі.
Темляк (Portepee)
Рукавички з білої шкіри чи з іншого матеріалу білі або коричневі.
Reitzeug – спорядження для верхової їзди.
Револьвер.
Так чиновники зустріли світову війну.
Рядовий склад – Mannschaft фінансової сторожі, який виконував безпосередні задачі захисту економічної безпеки, спочатку зберіг багато зі старої військової традиції: непрактичний білий колір обмундирування піхотинців, циліндричний ківер з декоративним помпоном на вершині.
Форма ґрунтовно змінилася в 1849 році під впливом новинок у державних чиновників. З’явився головний убір для нижчого складу з декоративною смужкою і помпоном зеленого кольору(помпон замінений у 1907 році розеткою з вишитим орлом). До помпону, за приписом 1858 року, кріпили жмут кінського волосу (Rosshaarbusch), який звисав зліва. Штани у 1858 році змінили колір з сірого на майже чорний «russisch-grau».
Станом на 1907 рік, коли прийнято нове положення про службу(зміни16.09.1857, 02.05.1872, 26.05.1890, 25.09.1899), відомча форма рядового складу фінансової сторожі включала такі елементи:
Шако (Tschako), з лакованим дашком і металевим орлом в середині, для парадів, оглядів,свят та інших заходів. Галун з світло-зеленого шовку вказував на звання: шириною 5,5 см. у старшого респіцієнта (Ober-Respicient) і респіцієнта (Respicient), а 4 см. у старшого доглядача (Oberaufseher) і доглядача (Aufseher).
Кепі (Kappe) темно-зеленого кольору (згодом чорного) такого ж крою як для чиновників з імперським білим металевим орлом розміром 2,5 см. Шнур між ґудзиком та орлом срібний, світло-зелений чи білий з зеленим. Своєрідна кокарда відрізняла сторожу від інших фінансових служб.
Кітель темно-зелений як у чиновників.
Блуза як у чиновників, але з погонами.
Ґудзики білі и гладкі.
Розетки. Доглядач (Aufseher) мав дві, а старший доглядач (Oberaufseher) – три розетки з білого матеріалу. Респіцієнт (Respicient) – три такі розетки і срібний галун 1,3 см. Три металеві розетки, галун 1,3 см і 2 мм світло-коричневу смужку на петлицях мав старший респіцієнт (Oberrespicient).
Штани як у чиновників.
Літні білі штани. Їх заборонялось носити з шако.
Комірець-слинявчик (Halsbinde).
Рукавички.
Верхній одяг був кількох видів. Буденна сіра двобортна шинель (2 ряди по 6 ґудзиків), пелерина, укорочена шинель для вершників.
Пальто до колін.
Темляк.
Озброєння складали гвинтівка з багнетом і револьвер. Використання і носіння зброї чітко регламентувалось. Під час виконання службових обов’язків обов’язково кріпили свисток на зеленому шнурку. Також використовували службову сумку чорного кольору. Разом з гвинтівкою носили армійський пасок, на якому кріпили багнет і підсумок.
У 1867 році фінансовій сторожі дозволено використовувати зеленого кольору Sommerröck військового зразка. З 1886 року митників, які мали дещо відмінну кокарду і колірні відмінності, при виконанні на кордоні зобов’язали носити кітель і шаблю на підвісі одягнутому під мундиром. В глибині країни дозволяли носити блузу. Врешті-решт, у листопаді 1890 року для фінансових чиновників ввели практичну блузу темно-зеленого кольору.
З червня 1850 року, у ході організаційних змін, створені крайові фінансові дирекції у Львові, Празі, Відні, Трієсті, Брно, Граці, Інсбруку і Зарі (нині Задар). Управління в Лінці, Зальцбургу, Трієсті, Тропау (м. Опава) і Чернівцях. Президентом дирекції був губернатор провінції, а фактичним керівником віце-президент. Відділення фінансової сторожі розміщені у так званих «закритих» містах: Відень, Лінц, Грац, Львів, Любляна, Інсбрук, Трієст, Прага і Брно. Орієнтовний склад фінансової сторожі на матеріалах Львова.
Будинок фінансового управління на літографії Карла Ауера, 1846-1847 рр.
Крайовій фінансовій дирекції у Львові станом на 1856 рік підпорядковувались12 окружних фінансових дирекцій (в 1913 році їх стане 17) і відповідно 14 секцій фінансової сторожі. В секції №1 для Львівського округу проходили службу: 1 старший комісар, 4 комісари, 9 респіцієнтів, 47 старших доглядачів, 160 доглядачів. [9]
Фінансова сторожа діяла також на морі у Далмації і Австрійському Примор’ї, використовуючи човни. Високе розпорядження від 12 червня 1882 року встановило нову форму для морської сторожі. Військовий прапор, запроваджений 6 березня 1869 року, з 1896-го змінив торговий. Як офіційний ідентифікаційний знак фінансова сторожа використовувала трикутний біло-червоно-білий прапор з австрійським гербом посередині.
Старший комісар фінансової сторожі Вінценз Фокс (1822-1890)
Соціальне становище
Та в цілому службова ротація і доходи службовців фінансової сторожі викликали багато запитань. Щоб потрапити на службу кандидати мали пройти випробувальний термін 3 роки. В 1885 році службовий одяг коштував 77 злотих (плащ 24, штани 9, китель 20, блуза 12, черевики 12), а жандармів – лише 37, останні мали власну мундирну комісію у Відні. Грошове забезпечення чиновників у 1898 році і далі розподілялося за ранговими класами. Річний дохід у вищих категоріях:
I – 12000 гульденів(прем’єр-міністр)
II – 10000 (міністри)
III – 8000 (депутати)
IV – 7000 (президенти провінцій).
5-й ранг поділений на два розряди 6000 и 5000. Нижчі ранги мали по три ставки, а саме: VI. ранг 4000, 3600,3200, VII. ранг 3000, 2700 і 2400, VIII. ранг 2200, 2000, 1800, IX. 1600, 1500 і 1400 гульденів, X. Ранг 1300, 1200, 1100, XI. 1000, 900 і 800.
Чиновники XI, X и IX рангів просувалися рівнями оплати кожні чотири роки. Доплат вони не мали. Від V до VIII рангових класів кожні п’ять років. Після 16 років служби в одному класі доплачували 100 гульденів в рік, а після 20 років служби виплачувалась пенсія. Для придбання і обслуговування форми службовцям виплачували 36 флоринів 50 крейцерів.
В 1891 році одна з газет почала обговорення становища службовців фінансової сторожі. З’ясувалося, що з загальної чисельності 5143(с рядовим складом 9533), VIII ранг мали тільки 6 старших інспекторів. 98 чиновників дослужились до IХ рангу, а 185 отримали Х. 89 керівників відділень перебували внизу табелі. Разюча відмінність від близьких за родом діяльності жандармів вражала.
Стаття мала наслідки. 1 жовтня 1895 року категорії службовців фінансової сторожі змінили. Старшого комісара 1 класу прирівняли до VIII чиновницького рангу, старшого комісара 2 класу – ІХ, комісара – Х. Старші чиновники перейшли у склад міністерства і також розділені на два розряди Ober-Inspektor 1 и 2 Kl. Тепер вони належали до VII рангу. Їх вже не має у штатному розписі сторожі 1907 року.
Finanzwachoberkommissar 1 Kl – VIII ранг
Finanzwachoberkommissar 2 Kl- IX ранг
Finanzwachkommissar 1 Kl – X ранг
Finanzwachkommissar 2 Kl – XI ранг
Finanzwachoberrespicient
(звання старшого респіцієнта введено у 1912 році)
Finanzwachrespicient
Finanzwachoberaufseher
Finanzwachaufseher
Фото чиновників фінансової дирекції, ймовірно, м. Коломия. Найбільше представників фінансової сторожі. В центрі старший комісар фінансової сторожі 1 класу Поч. ХХ ст.Службовці невідомого відділення фінансової сторожі.Старший доглядачРеклама закладу з пошиття одягу
Угорська фінансова сторожа
З 1867 року бере початок угорська фінансова сторожа (Magyar Királyi Pénzügyőrség). Вона використовувала службову форму з національними елементами, а її діяльність регламентувалась положенням 1868 року(зі змінами 1885 р.). Первісна форма була не дуже зручною для специфічної діяльності фінансової сторожі. До кінця 1870-х введено нові військові зразки. «Капелюх мисливця», який викликав глузливі посмішки, замінило шако. Старші чини сторожі носили аттилу (Attila) і металеві розетки. Обов’язковим був герб Угорщини.
Ще з 1850 року територія, яка майже дорівнювала усім іншим провінціям, була поділена на п’ять фінансових управлінь, а в підпорядкованих їм районах створені фінансові підрозділи. Цілями Угорської королівської фінансової сторожі були:
– боротьба з контрабандою і запобігання фінансовим порушенням;
– контроль за діяльністю фінансових установ і їх посадових осіб;
– супровід фінансових операцій;
– надання допомоги компетентним органам в реалізації заходів громадської безпеки.
Службовці сторожі охороняли мости, вокзали і порти; патрулювали і вели спостереження; контролювали торговців, ремісників і землевласників з метою захисту державних доходів; слідкували за дотриманням нормативно-правових актів; обшукували будинки у випадках дозволених законом, навіть боролися з шпигунами.[10]
Зразки форми угорської скарбової сторожі. Джерело: Szabó, Andrea. A Magyar Királyi Pénzügyőrség rangrendszere 1867-1947. Rendvédelem-történeti Füzetek (Acta Historiae Praesidii Ordinis), XXVII. évf. (2017) 54. sz. 27. 10.31627/RTF.XXVII.2017.54N.107-126P.Зразки форми угорської скарбової сторожі. Джерело: Szabó, Andrea. A Magyar Királyi Pénzügyőrség rangrendszere 1867-1947. Rendvédelem-történeti Füzetek (Acta Historiae Praesidii Ordinis), XXVII. évf. (2017) 54. sz. 27. 10.31627/RTF.XXVII.2017.54N.107-126P.Зразки форми угорської скарбової сторожі. Джерело: Szabó, Andrea. A Magyar Királyi Pénzügyőrség rangrendszere 1867-1947. Rendvédelem-történeti Füzetek (Acta Historiae Praesidii Ordinis), XXVII. évf. (2017) 54. sz. 27. 10.31627/RTF.XXVII.2017.54N.107-126P.Зразки форми угорської скарбової сторожі. Джерело: Szabó, Andrea. A Magyar Királyi Pénzügyőrség rangrendszere 1867-1947. Rendvédelem-történeti Füzetek (Acta Historiae Praesidii Ordinis), XXVII. évf. (2017) 54. sz. 27. 10.31627/RTF.XXVII.2017.54N.107-126P.
Газети і школи
Для підготовки фахівців у Відні, Празі, Брно і Львові діяли школи фінансової сторожі, крім того у Відні, Празі, Львові, Інсбруці і Трієсті організовано митні курси.
Школа скарбової сторожі у Львові містилася на Сигнівці. Наприкінці березня 1894 року її відвідав президент місцевої фінансової дирекції Вітольд Коритовський для огляду поточного курсу. 46 слухачів жваво відповідали на запитання, засвідчуючи добре знання предмету, до того ж, продемонстрували відмінне володіння зброєю. Дирекцією відзначено особливі заслуги керівника школи, старшого комісара Віктора Маліновського і трьох інструкторів, респіцієнтів Яна Марморовича, Владислава Ціммермана і Яна Дудку.
У вересні того ж року 22 слухачі закінчили школу зі званням старшого доглядача, п’ятеро отримали підвищення одразу, а решта мали змогу претендувати на нього після екзамену впродовж шести місяців.
Школа фінансової сторожі у Львові.
Скарбова сторожа мала власні професійні видання. Центральним органом була віденська «Zollämter- und Finanzwach-Zeitung» (1886-1917), яка видавалася 32 роки. Наприкінці грудня 1917 року вийшов №1325.Чеською мовою з 1896 року друкувалося періодичне видання «Zájmy finančni stráže». В 1892 році у Львові почав виходити двотижневик «Dvutygodnik galicyjskiej c. k. stražy skarbu».
Періодичне видання цісарсько-королівської фінансової сторожі.Періодичне видання цісарсько-королівської фінансової сторожі.Періодичне видання цісарсько-королівської фінансової сторожі.
Війна
«Подеколи вони чули вдалині правобіч постріли. То були незначні сутички прикордонних кінних загонів. Часом бачили пораненого митника чи вбитого жандарма… Війна все не хотіла починатися»[11]
У ході останніх змін перед війною запроваджено зірочки замість розеток, а на петлицях поміщено металевий знак спеціальності у формі цісарсько-королівського орла (в угорської фінансової сторожі – корони св. Стефана). Змінено головний убір.
Знаки розрізнення.Наглядач фінансової сторожі Finanzwachaufseher Фердинанд Печек вже має на комірі зірки замість розеток та службову емблему. Він нагороджений Ювілейним хрестом 1908 р., а також т. зв. «Мобілізаційним хрестом 1912/13 рр.» (Erinnerungskreuz 1912/13)Бійці фінансової сторожі у роки війни. Джерело: Čelik, Pavel Česesarsko-kraljeva finančna straža na Slovenskem (1843-1918). Ljubljana: Arhivsko društvo Slovenije, 2015.Комісар фінансової сторожі зі Львова у регламентній блузі і кепі передбаченим для щоденної служби. Відсутність погон і світлий темляк на шаблі.Портрет наглядачів фінансової сторожі 1900-ті рр. зроблений у Стрию. На комірі знаки розрізнення – дві розетки. Один з них одягнутий у білі літні штани.Головний убір і кокарда фінансової сторожі. Джерело: Hinterstoisser H. Die “steife Offizierskappe”. Zur Geschichte eines typisch österreichischen Elements der Uniform. Wien, 2019. S.39. URL: https://www.militaria.at
18 серпня 1918 року у Львові зібрались делегати окружних відділів фінансової сторожі, стан якої був плачевним. Чиновник XI рангу з 25-річним стажем отримував 1600 корон та ледве зводив кінці з кінцями. За кілька місяців багато учасників з’їзду поповнять ряди національних формувань фінансової сторожі. Зокрема у фінансовій системі ЗУНР залишиться незмінною колишня австрійська скарбова структура, митні служби, Дирекції скарбових округів і підрозділи скарбової сторожі. Бракувало тільки достатньої кількості фахівців-українців.
Тяглість традицій збереже Товариство галицьких митників (Towarzystwo galicyjskch urzednikow clowych), яке переживе імперію і припинить існування в 1935 році.
Сьогоднішня австрійська митна служба, враховуючи фактичну спадкоємність з часу реформ Марії Терезії (k.k. Gränz-Gefällen-Jägern (Cordonisten) і Cameral-GefällenWache), по праву вважається найстарішим існуючим охоронним органом в Австрії.[12]
Микола ЗАКУСОВ директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина»
Джерела:
[1] Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. К.: Наукова думка, 1986. Т.48. С.351 – 355.
[2] Macková M. Finanční stráž v Čechách 1842-1918. Pardubice, 2017.
[3] Історія митної діяльності: Україна в міжнародних митно-торговельних мережах: навч. посіб. / [К. М. Колесников (кер. авт. кол.), Л. І. Адашис, Д. В. Архірейський, О. О. Дячок, Д. О. Бочаров, О. В. Морозов, В. В. Ченцов, С. В. Шуляк]; за ред. Л. В. Деркача, В. В. Ченцова. – 2-ге вид., зі змін. і доп. Дніпро : УМСФ, 2019. 282 с.
[4] Zolltrennung und Zolleinheit. Die Geschichte der österreichisch-ungarischen Zwischenzoll-Linie. Wien, 1915. S. 99 -100.
[5] Errichtung einer Gefällenwache. Verfassung der Gefällen-Wache. Sammlung der Gesetze für das Erzherzogthum Oesterreich unter der Ens. T.17, 1835. Wien, 1837. S.218-260.
[6] Сучасні переклади пов’язаних термінів не розкривають повністю первісне значення: Finanzwache f, австр. митниця. Finanzwachkommissar m митний комісар. Finanzwachmann m митний доглядач. (Німецько-український словник юридичних термінів. Одеса: Національний університет «Одеська юридична академія», 2017).
[7] Verfassungs- und Dienstvorschrift für die kaiserlich-königliche Finanz-Wache in den deutschen, galizischen und lombardisch-venetianischen Provinzen Wien: Hof- und Staatsdr., 1843);
[8] Čelik P. Česesarsko-kraljeva finančna straža na Slovenskem (1843-1918). Ljubljana: Arhivsko društvo Slovenije, 2015.(Viri / Arhivsko društvo Slovenije; št. 38. Zgodovina carine na Slovenskem od antike do slovenske osamosvojitve. Zgodovinski zbornik ob razstavi o carini na Slovenskem. Urednik: Boštjan Hepe. Ljubljana: Carinska uprava Republike Slovenije, 2011. 96 s
[9] Schematismus der k. k. Finanzbeamten des österr. Kaiserstaates: (mit Ausnahme der montanistischen und Finanzwach-Beamten). Graz, 1858. S.65-77.
[10] Szabó A. A Magyar Királyi Pénzügyőrség rangrendszere 1867-1947. Rendvédelem-történeti Füzetek (Acta Historiae Praesidii Ordinis), XXVII. évf. (2017) 54. sz. 27. 10.31627/RTF.XXVII.2017.54N.107-126P.
[11]Рот Й. Марш Радецького та інші романи. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. 2014.
[12] Hinterstoisser H., Jung P. Geschichte der Gendarmerie in Österreich-Ungarn: Adjustierung 1816–1918. Einsätze im Felde 1914–1918. (Österreichische Militärgeschichte: Sonderband 2000-2).Wien: Verlagsbuchhandlung Stöhr, 2000.
Hinterstoisser H. Die “steife Offizierskappe”. Zur Geschichte eines typisch österreichischen Elements der Uniform. Wien, 2019.
Малов-Гра А. Форма одягу імператорсько-королівської фінансової варти (1907–1918)
Скарбова сторожа мала власні професійні видання. Центральним органом була віденська «Zollämter- und Finanzwach-Zeitung» (1886-1917), яка видавалася 32 роки. Наприкінці грудня 1917 року вийшов №1325.Чеською мовою з 1896 року друкувалося періодичне видання «Zájmy finančni stráže». В 1892 році у Львові почав виходити двотижневик «Dvutygodnik galicyjskiej c. k. stražy skarbu».
