вівторок, 12 травня 2020 р.

Микола Закусов Пам’ятник, якого немає

                                           

       
Напевно жодне стриєзнавче видання не оминає увагою загибелі під час австро-франко-італійської війни 1859 року (ще відомої як « Друга війна за незалежність Італії») солдатів стрийського піхотного полку №9 і спорудження на їх честь монумента, що містився у «Вільшині»(сьогодні парк ім. Т. Шевченка). Ідея встановити меморіал з'явилася одразу після війни, в якій Австрія зазнала ни­щівної поразки і втратила більшість своїх володінь у Північній Італії. У час описаних тут подій полком опікувався граф Прокоп Гартман-Клярштейн (1787-1869). Полк брав участь у бойових діях у Ломбардії і зазнав чи не найбільших втрат. Промовистий факт із 1300 загиблих 4 червня поблизу міста Маджента 408 рядових саме з дев'ятого полку. Ще 80 жовнірів рангом нижче фельдфебеля полягло у битві біля м. Сольферіно 24 червня.[1] За іронією долі у роки Першої світової війни полк теж опинився у Італії.
Битва біля Мадженти. Адольф Івон(1817-1893) Джерело: http://1815-1918.blogspot.com
Мало кому відомо, що у доробку Юрія Федьковича, який у ті роки проходив службу у 41 піхотному полку , є вірш «Під Маджентов»:

Гей, у полі, у полі
Там літають соколи.
Летя, літають, сумненько гукають,
Аж мене серце болить.
Ой серденько, серденько
Чого ж тобі тяженько?
Канони грають, кулі заспівають –
Най ти буде радненько.
Буде, буде радненько:
Буде рано-раненько
Сонце сходити перестанеш жити...
Гуляй, гуляй, серденько!
Ой сонечко сходило,
Туманами си вкрило –
Канони грали, кровйов розливали…

  76543


Після 1832 року рекрути з околиць Стрия поповнювали цісарський і королівський піхотний полк № 9. Відомий з 1725 року, поряд­ковий номер полк отримав у 1769 р. За старою традицією, власниками-кураторами полку були: маркіз Лос Ріос; у 1757-1798 рр. граф Карл Клерфо де Круа (1733-1798), його ім'я надано з'єднанню у 1888 році на вічні часи). У 1802 році князь Адам Чарторийський отримав уже галицький полк, який згодом рекрутувався з числа наших краян. 1825-1839 рр. — Вільгельм Штайнфюрт, як власник керував полком від імені імператора і мав широкі повноваження щодо оснащення, навчання, спорядження частини, а також призначення на посади. До 1870-х років власником полку могла бути тільки реальна, жива людина, і з її смертю змінювався й власник. Мати за власника полку імператора або членів його родини вважалося особливо почесним. Пізніше ця посада стала суто декоративною й була перейменована: власник полку перетворився на почесного шефа, котрим — за заслуги — мог­ли призначати генералів австрійської армії, ерцгерцогів або іноземних монархів. У 1832 році полком командував Генріх Орландіні, з 1835 – полковник Христофор Шмідль.
Станом на 1842 рік в Стрию розташовувався штаб полку: полковник Франц Фіхтль, підполковник Йозеф Пелікан, майори Йозеф Вандерштадтс, Алоїз фон Гаєрфельд, Карл Гаус. Солдати перебували у казармах на місці колишнього замку.

Командиром полку у 1850 році був полковник Карл Гаус. За кілька років він вийде на спочинок і у званні генерал-майора мешкатиме в Стрию. Після австро-франко-італійської війни 1859 року командний склад полку: командир полковник Франц Тун-Гогенштайн(1826-1888), оберст-лейтенант Адольф Баумбах, майори Карл Кьонігштерн, Вільгельм Фодермаєр, Карл Зелр, Марк Мароєвич, капелани Антон Творкевич і Климентій Літинський, лікарі Вольфганг Тауссінг і Франц Ледергофер, аудитор Франц Шібаль, полковий ад’ютант Ігнатій Рьоссель. Командири полку 1860-1870-х,: Прохаска, Адольф Баумбах, Фердинанд Рюбер, Рудольф Кройтнер фон Татенбург. Штаб в різний час поміщено у містах Германштадт, Оломоуць, Львів, Ярослав. У Стрию перебував резервний батальйон і управління поповнень.
Лицьовим кольором полку за традицією залишався яблучно-зелений(apfelgrün). Штани – блакитні, білий кітель із золотими ґудзиками, після реформи 1869 року, став темно-синім.
У річницю легендарної битви 4 червня 1862 року (надалі ця дата стане пол­ковим святом) відбулося урочисте відкриття обеліску. До Стрия прибули генерал- майор Франц фон Райхард, фельд­маршал-лейтенант емерит Йоган фон Шантц, командири полків (стрийського — полковник Франц Тун-Гогенштайн(1826-1888), 51-го піхотного — полковник Густав Фрагнерн); майор Кьонігштерн та гауптман Лазаревич відповідно з офіцерською делегацією і депутацією 77-го піхотного полку; військові з львівських гарнізонів, духовенство зі Стрия і околиць, урядники різноманітних установ, магістрат і міський комітет, місцеві вчителі. Зібралося чимало рідних і близьких загиблих[2]. Ще напередодні надвечір військовий оркестр 51-го піхотного полку виконав "Вечірню зорю", а зранку батальйон майора Едлена фон Ройбера, що квар­тирував у Стрию, з маршем рушив до монумента, де вже вишикувався елітний загін ветеранів італійської кампанії під командою пораненого під Сольферіно і нагородженого військовим Хрестом за Заслуги гауптмана Пауля фон Блюменфельда. Вступне слово виголосив генерал-майор Райхард. А рівно о дев'ятій розпочалося Богослужіння і посвячення па­м'ятника. Його провів капелан Львівського гарнізонного шпи­талю фон Валья. Сучасники згадують, що найбільше враження справив прохід загону 30 ветеранів-інвалідів з помітними рубцями, хто без руки, а хто без ноги… Очевидець записав: «Ясні та дружні промені слало сонце цього пам’ятного дня крізь різнобарв’я знамен, що оточили простір, у центрі якого під біло-червоним(кольори Галичини М. З.) по­кровом височів монумент». 15-ти футовий (чотири з половиною метри) пам'ятник з дрібнозер­нистого пісковику виготовив, на той час ще молодий, а у майбутньому один з найвідоміших європейських скульп­торів Ципріян Годебський (1835-1909).
 
У його доробку пам'ятник А. Міцкевичу у Вар­шаві, композиція "Визво­лення" у столиці Перу Лімі, надгробки композитора Гек­тора Берліоза і письменника Теофіля Готьє і навіть брон­зове погруддя Т. Шевченка, яке він виготовив на замов­лення М. Володкевича у 1904 р. для Львова. Необхідні кошти зібрали офіцери колишніх 2 і 3 баталь­йонів полку, які були приєд­нані до піхотного полку № 77 ерцгерцога Карла Сальватора принца Тосканського. Скульптурна композиція оточена кам’яними  гарматами і огороджена ланцюгом, площею 20 кв. сажнів, містилася на постаменті, до якого вели сходи. Вона складалася зі знамен і геральдичних щитів з військовими ембле­мами, оздобленими дубовим листям. Щити містили написи німецькою: "Нашим братам по зброї, які загинули на полі Честі, у битвах біля Мадженти і Сольферіно. На вічну пам'ять від офіцерського корпусу піхотного полку № 9 Гартмана-Клярштейна". Останнє речення дублювалося поль­ською мовою. Загалу здебільшого відоме число 488 загиблих. Однак це лише кількість втрат рядового складу. На восьми бічних щитах було викарбовано імена ще 17-ти офіцерів, зокрема і командира полку Карла Губачека (полковник Губачек очолив полк щойно на початку 1859 року, а службу в ньому розпочав ще у 1820-х рр. і пройшов всі щаб­лі військової кар'єри, загинув у числі перших поблизу Мадженти).
  • Франц Фридріх Штромфельд
  • Фердинанд Монденгайм
  • Генріх Шубік
  • Антон Інгерл
  • Прокоп граф Гартман
  • Карл Дрдацькі фон Остров
  • Франц Ягилович
  • Роберт Райценштайн
  • Леопольд Кірхгоф
  • Аквілін Пьошль
  • Едмунд Ріль
  • Алоїз Ліпольд
  • Клеменс Кобак
  • Потап Томюк
  • Йозеф Шиндлер
  • Рудольф Бауснерн
Читачам цікаво буде до­відатись, що у Стрию була ще одна пам'ятка як свідчення значних втрат, витримки і са­мопожертви дев'ятого полку. У міському костьолі Народ­ження Діви Марії було по­міщено пам'ятний бойовий прапор, а полк отримав новий стяг. На жаль, ця реліквія згоріла у пожежі 17 квітня 1886 року. Ще з одним знаменом стрийського полку пов’язана цікава історія; як трофей він потрапив у руки французів і був представлений для споглядання імператриці Євгенії Монтіхо і спадкоємцеві принцу Луї. Знайшлася й замальовка цієї події. 654 У 1891 році пам’ятник відновили з ініціативи полковника Леопольда Грівічіча. Військове міністерство за рік до того подарувало вісім старовинних гармат. Фельдмаршал Ерцгерцог Альбрехт пожертвував 200 гульденів. Для реставрації запросили скульптора Юліана Марковського(1846-1903). З тернопільського каменю виготовлено сходинки. Монумент прикрасили 13 мармурових табличок з написами. 00013 Монумент не зберігся. Наразі не вдалося відшукати документів про його демонтаж, тож, покликаючись на мистецтвознавця Юрія Бірюльова, здебільшого вважають, що пам’ятник розібрано у 20-х роках минулого століття. Переглядаючи тогочасні газети натрапляємо на згадку про залишки поспіхом розібраного монументу на території якогось із полків місцевого польського гарнізону[3]. Водночас дописувач зізнався, що пам’ятник був справжньою окрасою парку «Вільшина». Тут варта уваги майже анекдотична пригода ще австрійських часів. Якось офіцери, прибираючи біля пам’ятника зібралися скосити траву, що густо поросла довкола, зненацька були зупинені бургомістром Людвигом Гьотінгером(1837-1899), який угледів шкоду орендарю покосів. Покликаний орендар зажадав 2 злотих, які одразу ж отримав. «Коментарі зайві» - писали газетярі[4]… Прикрість ситуації в іншому – майор на пенсії Гьотінгер сам воював Італії у 1859 році в складі 30 піхотного полку і брав участь у битвах при Мадженті і Сольферіно. Дві з восьми гармат до нашого часу збереглися у м.Самборі по вулиці І. Франка поблизу Будинку офіцерів. До слова, їх нещодавно перемістили на площу Ринок. Доречним буде згадати, що у обох містах містилися батальйони однойменних полків. Ніби доводячи відому тезу «Ніщо не зникає без сліду», у австрійському цифровому архіві пощастило виявити світлини монумента зроблені впродовж 1915 - 1917
років.
  маджента
Stadtpark in Stryj
AT-OeStA/KA BS I WK Fronten Galizien, 10796, Stadtpark in StryjAT-OeStA_KA_BS_I_WK_Fronten_Galizien,_15255 AT-OeStA_KA_BS_I_WK_Fronten_Galizien,_15268 У 1965 році Стрийський краєзнавчий музей придбав дві гладкоствольні 12- фунтові гармати виготов­лені в цісарсько-королівській ливарні, відомій художніми виробами з металу поблизу містечка Маріацелль (Maria Zell) в Штирії у 1849 році. Не­забаром їх встановили на музейному подвір'ї. Прийнято вважати, що це все, що залишилося у місті від меморіаль­ного комплексу у "Вільшині[5]. 0020000000 Exif_JPEG_420

  [1] Sypniewsky, Alfred Geschichte des k. u. k. Infanterie-Regimentes Feldmarschal Carl Joseph Graf Clerfayt de Croix Nr.9. - Jaroslau, 1894; [2] Bukowina, 1862, 12 Juni, s.2. [3] Echo Karpackie, 1929, 14 kwietnia, s.2; [4] Gazeta Stryjska, 1893, 15 sierpnia, s.3. [5] Закусов М. Пам’ятник, якого немає // Гомін волі, 2010, 26 червня; Закусов М., Кравець З. Старий Стрий. Вид. 2-ге, випр. і доп. - Стрий: ВД "Укрпол", 2018.

субота, 28 квітня 2018 р.

Набірна комісія до Дивізії "Галичина" у Стрию

Підчас формування Галицької стрілецької дивізії СС навесні 1943 року у Дистрикті Галичина діяли Набірні комісії. 29 травня така комісія успішно працювала у Стрию.[1] Довший час не вдавалося локалізувати, де саме проходила її робота.
Відомо, що на початку травня 1943 року у Народному домі м. Стрия голова Українського окружного комітету Іван Максимчук, військовий уповноважений Філарет Щуровський і крайсгауптман Девітц провели зустріч з представниками Миколаївщини, Жидачівщини, Журавенщини, Болехівщини і Стрийщини з питань набору до Дивізії.[2] Розповсюджено відозву до громадян з вказівкою розміщення Набірних комісій. Зокрема, названо адресу Jägerstraße, 22[3]. Зазначено, що це ріг вулиці Головної(сьогодні вулиця Шевченка. Первісно носила назву Панська, згодом 3 Травня, за радянської влади Леніна. У 1943 році перейменована на Hauptstraße[4]).

У нашому випадку йдеться про сучасну вулицю Валову(інші назви:Валова, Потоцького, Пушкіна). Приміром відомо, що будівля Ощадної каси мала №9[5](сьогодні Валова, 12). Отже порядок нумерації був змінений.
У будинку №22, що був крайнім на вулиці, до війни містилася ІІ державна гімназія: 8 навчальних кімнат, канцелярія дирекції з передпокоєм, конференц-зал, хімічна лабораторія, кабінети фізики, біології, географії та релігії. Це давня кам’яниця Еттінгера, відома тим, що тут певний час містилася міська пошта. Архітектор будівлі стриянин Юзеф Турек. Зараз у приміщенні кафе «Нью Йорк».


Саме сюди  прибували перші добровольці до лав Дивізії «Галичина».








[1] Голос Підкарпаття, 1943, 13 червня;
[2] Голос Підкарпаття, 1943, 9 травня;
[3] Українська дивізія «Галичина»(Львівщина): історія, спогади, світлини. – Львів, 2016. - С.352;
[4] Закусов М., Кравець О. Старий Стрий. – Стрий: Видавничий дім Укрпол, 2015;
[5] Gazeta Lwowska, 1943, 18 pazdziernika;


понеділок, 13 листопада 2017 р.

РЕПЕРИ МІСТА СТРИЯ

Іван ЛЕВИЦЬКИЙ, Микола ЗАКУСОВ

НІВЕЛІРНІ ЗНАКИ - РЕПЕРИ МІСТА СТРИЯ. МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ.
 Поширеними у містах складовими частинами Державної геодезичної мережі є стінні репери, марки і костилі, які закладаються в основу будівель чи споруд. Стінні нівелірні знаки відливають із чавуну. На передньому їх торці вказується виконавець нівелірних робіт, номер репера (марки) і часто дата виготовлення. Репер вмуровується в стіну будівлі так, щоб його торцева частина виступала назовні на 5 см. На диску репера є виступ у вигляді сектора з ребрами, висота якого над рівнем моря і вважається висотою репера. Марки відрізняються від репера тим, що у центрі диска марки є невелике заглиблення, яке і вважається основною точкою. Марки закладають у стіну врівень з її поверхнею на висоті 1,5-2,0 м над землею. Способи закладання реперів (марок), порядок їх нівелювання і використання вказуються у спеціальних інструкціях. Поряд зі знаками мала б прикріплюватися охоронна плита.
Зауважимо,  що  неповна  інформація  про  типи  геодезичних  стінних  знаків,  закладених  топографо-геодезичними  установами  Австро-Угорщини,  Польщі, Чехії,  Румунії  та  Росії,  конструкції  яких  не  представлені  в  нормативних  документах,  потребує  подальших  досліджень і моніторингу наявного стану. (Тревого І., 2013;  Тревого І., 2016) Не менш цікавими і важливими є дослідження нівелірних знаків з культурно-історичної точки зору, як пам’яток науки і техніки.
Відомо, що перша нівелірна мережа Львова з 18 реперів була створена в 1880-1888 роках і використовувалась для будівництва міської каналізації. Її розробив уродженець Самбора Домінік Зброжек(1832-1889) керівник кафедри геодезії і сферичної астрономії Технічної школи. Для закладки реперів застосовували спеціальні марки, що їх вперше використали у Саксонії в 70-х рр. ХІХ ст. Вихідний пункт створеної мережі вівся від репера, що знаходився в стіні головного корпусу школи. Його висота була визначена за допомогою барометричного нівелювання від рівня Адріатичного моря у присутності міжнародної комісії на чолі з відомим австрійським військовим геодезистом фельдмаршал-лейтенантом Августом фон Фліґели(1811-1879). Брав участь у створенні мережі Львова учень Зброжека, також виходець з Самбора, Северин Відт(1862-1912). Згодом він керуватиме роботами з топографічного знімання міст Тернополя і Дрогобича та створення нівелірних мереж у містах Самбір і Перемишль.(Тартачинська, 2017)
В Австро-Угорщині точне нівелірування розпочали ще в 1873 році. Про механізм та інструменти процесу підготував публікацію гауптман Франц Лерль у виданні цісарсько-королівського військово-географічного інституту за 1884 рік. За основу взято «нульовий пункт» Molo-Sartorio в Трієсті. Для фіксації отриманих висот використовували спеціальні марки, які встановлювали в різних містах імперії, часто на вокзалах, опорах мостів чи сакральних спорудах. Першими містами охопленими нівелірною мережею стали Відень, Будапешт і Прага(тут асистентом працював певний час Зброжек).
Роботи з точного нівелірування в імперії велися вздовж залізниць. В 1888 році проведено подвійне нівелірування лінії Стрий-Мукачево та ординарне вздовж колії Самбір-Стрий-Станіславів. На костьолах в Стрию і Самборі встановлено марки. Відмітка висоти в Стрию склала 298,60 м над рівнем моря.  
Неподалік Стрия, на стіні станційного будинку, поблизу переїзду в с. Грабовець нами було виявлено висотну відмітку «HOEHENMARKE» типової для Австро-Угорщини форми. Її датуємо 1887-1889 роками. Аналог зберігся на будівлі старого вокзалу в італійському місті Тарвізіо.



Першим звернув прискіпливу увагу на нівелірні знаки Стрия інженер Зеновій Гумецький(1907-1955). Він був сином залізничного службовця Лева Гумецького(1881-1948). Народився в Підволочиськах. Вчився у Львові. Одружився з донькою стрийського священика о. Йосифа Мартинківа Іреною і в 1941 році оселився в Стрию. Влаштувався на роботу в комунальне підприємство. Вірогідно працюючи там уклав перелік існуючих реперів. Помер несподівано і похований разом з батьком на кладовищі в Стрию. Блокнот зі списками висотних відміток зберігся і став підставою для пошуків.


Першу нівелірну мережу Стрия датовано 1904 роком. Загалом вона складалася зі 139 стінних реперів.  Їх встановлення пов’язане з проектуванням та будівництвом в місті дощової каналізації. Висотні відмітки реперів 1904 року знаходяться в межах від 295,569 до 301,384 метра над рівнем моря. Восени 2016 року виявлено 15 досі існуючих реперів.



  1. №9 – Дрогобицька(колишні казарми, огорожа, доступ до репера обмежено)
  2. №19 – Колесси, 34
  3. №53 – Крушельницької, 53
  4. №57 – Шептицького, 32
  5. №64 – Шевченка, 71
  6. №67 – Гайдамацька, 12
  7. №69 – Гайдамацька, 9
  8. №95 – Незалежності,18
  9. №99 – 22 Січня
  10. №101 – Валова, 15
  11. №109 – Колесси, 2(від вулиці 22 Січня)
  12. №113 – Тарнавського, 10
  13. №114 – Занковецької, 25
  14. №119 - Хмельницького, 34
  15. №127 – Бандери, 6
  16. №138 – Хмельницького, 18
  17. №139 – Хмельницького, 78
Розміри і форма марок 1904 року ідентичні тим, які зустрічаються у Львові. Вони являють собою металеву трубу зовнішнім діаметром 62 мм. Всередині випуклі цифри від 1 до 139 – порядкові номери партії нівелірних знаків. Перша світова війна негативно позначилася на розвитку міста, його інфраструктури. Геодезичні роботи припинилися.
Друга хвиля встановлення нівелірних знаків припала на 1936 рік. Тоді встановлено 171 чавунний репер. При обстеженні віднайдено 52 знаки, висотні відмітки котрих коливаються від 292,472 до 303,126 метра над рівнем моря. Решта, ймовірно, заховані під облицювальною плиткою, шаром тинку чи вапна, піднятими тротуарами.  Репери зразка 1936 року більш «вишукані» і цікаві. Вони являють собою круглу чавуну відливку зовнішнім діаметром 78 мм.

Ця відливка має випукле обрамлення всередині якого розміщені літери «Z.W.» - скорочено «Znak wysokosci», числа від 201 до 371, що вказують на порядковий номер репера, а також назва міста «Stryj». Наразі віднайдено репери 1936 року з номерами 201, 207, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 220, 221, 232, 237, 239, 240, 241, 243, 245, 246, 249, 250, 253, 258, 259, 262, 265, 267, 269, 272, 273, 275, 277, 278, 279, 281, 285, 286, 290, 292, 295, 296, 302, 308, 310, 320, 333, 334, 339, 356, 363. Ще на п’ятнадцяти  реперах 1936 року сьогодні неможливо розпізнати порядковий  номер  через їх забрудненість.

Репери подібного типу були і в Дрогобичі.[1]


 При обстеженні виявлено 11 знаків з порядковими номерами 1, 2, 3, 17, 20, 31, 43, 45, 51, 58, 59. Вихідною точкою нівелірної мережі стала міська ратуша. Дещо скромніша мережа в м. Самбір, не зважаючи на той факт, що з містом тісно пов’язані Зброжек і Відт. Вдалося зібрати інформацію лише про 12 різночасових знаків, без номерів і написів.
У 1936 році в Стрию закладено нівелірні камені в кількості 186 одиниць з порядковими номерами від 501 до 686. Ймовірно, їх закладали на дільницях міста, де ще не було капітальних кам’яних будівель. На жаль, жодного нівелірного каменя не виявлено. Місцезнаходження і конструкція їх невідомі. Висотні відмітки каменів знаходяться в межах від 281,307 до 302,872 метра.
Також в 1936 році були встановлені (певно вздовж берегів ріки Стрий) нівелірні знаки «Panstwowego Zarzadu Wodnego» з порядковими номерами 7, 25, 26, 27, 28, 37, 38, 39, 40, 41 в кількості 10 одиниць. На даний час місце їх встановлення та конструкція невідомі. На знаках цього типу був  напис «PZW» і вказувався його порядковий номер. Висотні відмітки цих знаків перебувають в межах від 281,396 до 301,398 метра над рівнем моря.
До 1930-х років відноситься і знак-пластина прямокутної форми встановлений на північно-західній стіні костьолу Народження Діви Марії. З обох боків польського орла літери P та N, під ними напис  «Znak wysokosci». Можемо припустити, що це частина державної нівелірної системи ІІ Речі Посполитої, оскільки масово зустрічається в межах колишніх кордонів.

В Стрию, як і інших містах, трапляються також репери радянського періоду.
Вони різні за конструкцією та зовнішнім виглядом. На деяких містяться написи «ГУГК»,  «Геокартография» або порядковий номер. (Порядкові номери реперів(марок) заносяться в спеціальний журнал, який знаходиться в органі місцевої влади. В журналі вказується адреса знаходження репера та відмітка про висоту закладення репера над рівнем моря в метрах з точністю до 1 мм, наприклад 301,563)




 1}За вказівку автори щиро вдячні Наталці Петрушак(м. Дрогобич)

вівторок, 25 жовтня 2016 р.

Стрийські гімназистки біля вілли Хальбазані

Пристрасний колекціонер Ігор Короташ є власником такої фотографії













10 травня 1933 року. Група учениць 7 А класу місцевої жіночої гімназії на сходах вілли Хальбазані. Привертає увагу магнолія. На звороті вдалося відчитати окремі прізвища: Тамара Кассараба, Циля Вільф, Войцеховська, Гала Баталіон, Єва Фрей, Естер Каспер...
Фотограф З. Красінський салон "Електра".