Діяльність аматорів місцевої старовини в міжвоєнний період, що знайшла організаційне оформлення в мережі краєзнавчих музеїв, зазвичай об’єднувала ентузіастів. Фанатично відданих справі збереження пам’яток історії та культури. Серед поважної когорти галицьких музейників виділяється постать художника Олекси Харківа (01.03.1897 – 14.09.1939), 125-а річниця від дня народження якого виповнюється цього року.
Уродженець
м. Кременчука на Полтавщині, закінчивши Кременчуцьке Олександрівське реальне
училище, де поглиблено вивчали точні науки та креслення, вступив до
Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту. Однак лихоліття Першої
світової війни змусили його покинути навчання. Мобілізований до лав Російської
імператорської армії, юнак врешті опинився в збройних силах УНР.
Після трагічного завершення визвольних змагань потрапив до табору інтернованих у Ланцуті. Там бранців розмістили в колишніх стайнях, бараках, у будинку домініканського монастиря. Від тифу, дизентерії та холери померло кілька сотень бійців. Їх поховали на міському цвинтарі та облаштували окремий військовий некрополь. В 1921 р. споруджено меморіал з пам’ятником, проект якого доопрацював і втілив хорунжий Олекса Харків. Ось його опис: «На трисхідчатому постаменті встановлено триметрову піраміду, що завершується хрестом Львівського ставропігійського братства. Напис «Вірним синам України – Старшини. 1919-1920» оточує орнамент на зразок герба гетьмана І. Мазепи. З протилежного боку піраміди горельєф роботи художника Олекси Стовбуненка: рушниця схрещена з козацькою шаблею, а під ними – шапка-кримка з китицею. Справа – степовий шлях, самітня висока тополя і хатка, ніби перенесена з берегів Дніпра...». Це перша робота митця.
.jpg)
Попри
жахливі умови вирувало різнобарвне життя: діяли школи, гуртки, курси… Ще з 1920 р. тут діяла
«художня студія з відділом ліплення»,
яку вів Василь Крижанівський (1891-1926). Прийнято вважати, що саме у
виготовленні декорацій для табірного аматорського театру виявився хист О.
Харківа до живопису.
Відтак
йому разом з Крижанівським вдається вступити до Краківської академії мистецтв.
Тут у 1920-х навчалася знані в майбутньому митці: Лев Гец, Петро Обаль, Василь
Перебийніс, Леонід Перфецький, Олександр Третяків, Василь Дядинюк. Колишні
солдати намагалися знайти місце у мирному житті. На заняття вони приходили все
ще у військових одностроях, а грошей вистачало лише на рік навчання.
Краківська
академія мистецтв, котру пройшли майже всі галицькі художники поч. ХХ ст., знайомила
з новими європейськими течіями та напрямками. На першому році
навчання Олекса потрапив в академічний клас професора живопису
Станіслава-Мечислава
Дембіцького
(1866-1924), від якого запозичив елементи неоромантичного символізму в релігійних мотивах.
Від майстрів
декоративного мистецтва Юзефа Мегоффера (1869-1946) та Феліціяна
Коварського Харків
перейняв індивідуальну манеру монументальних робіт, а в графіка Яна
Войнарського (1879-1937) навчився технікам сухої голки, деревориту, літографії.
Яскравим зразком творчих пошуків і відображенням настроїв митця стали ранні роботи в техніці офорту: копія картини Рафаеля (офорт, 1925), «Великий жаль я маю»(1925) і «Сцена з Апокаліпсису»(1926).
Вид Кракова (1927) свідчить про професійне зростання
в пейзажі.
Тогочасне керівництво академії приділяло
значну увагу консервації та реставрації видатних історичних пам’яток. Харків
виконав цикл фресок для Collegium Maius – приміщення тодішньої Ягеллонської
бібліотеки та групу медальйонів з образами євангелістів у замкових кімнатах
Вавелю.
Олександр
Харків став членом відомого літературно-мистецького товариства
«Веселка», що було закладене в Калішському таборі Євгеном Маланюком, взяв участь в
першій виставці Гуртка
діячів українського мистецтва (ГДУМ), а також пожертвував «на лотерею в користь
інвалідів Армії УНР, що перебувають в таборах»
одну зі своїх акварелей.
В цей
час разом з Леонідом Перфецьким та Олександром Карпенком Харків виконує
поліхромні роботи
в церкві с. Зубець біля Бучача.
Протягом 1924 року разом з Магалевським та Карпенком розписує церкву Покрови в
Старому Селі на Жовківщині, зобразивши постаті святих Володимира та Ольги.
1926 року О. Харків виконує комплекс робіт з декорування української церкви Успіння Пресвятої Богородиці в лемківському селі Климківка (розписи як і церква не збереглися, сьогодні село в гміні Ропа Горлицького повіту Малопольського воєводства). З цього приводу художник писав: «Працюючи рівно рік для чужих людей на Вавелю, захотілось й хочеться працювати для Своїх, хоть тяжко робити з матеріяльного боку, но легко з духового й чуєш то приємне відчуття за своїх й для своїх мучишся». Художник розробив власні принципи декорування храмів. Сакральні розписи зайняли помітне місце в творчому спадку маляра, бо часто були додатковим джерелом доходів.
Випускники академії часто влаштовувались вчителями малювання. Подібним шляхом пішов і Олекса Харків. З 1928 р. викладає рисунок у гімназії «Рідної школи» та вчительській семінарії Сестер Василіянок у Яворові. На початку 1931 р. у місті виникло музейне товариство «Яворівщина», яке отримало кімнату в гімназійному будинку. Активним членом-засновником товариства одразу став вчитель О. Харків. У червні 1933 р. його разом з Вікторією Турянською та Михайлиною Гординською зустрічаємо на ІІ-ому з’їзді музелогів у Самборі як делегатів від «Яворівщини». До яворівського періоду належать: портрети українських гетьманів, пейзажі та портрет «Яворівка».
Харків у тісній співпраці з директором
Національного музею у Львові реставрує ікони та стінописи в храмах сіл Вілька
Роснівська, Наконечне, Прилбичі, Черчик, Завадів.
З 1934 р. художник перебирається до Стрия на
посаду вчителя приватної жіночої гімназії Українського педагогічного товариства
та народної школи, де станом на 1936 р. мав відповідно 12 і 26 годин. Одночасно
включається в роботу місцевого музею «Верховина», увійшовши до складу управи.
Зразками вишивок з Яворова і Рогатинщини музей завдячує саме Олексі Харківу.
Він впорядкував збірку ікон та різьби.
Управителька навчального закладу, в якому працював художник, у річному звіті за 1938\39 навчальний рік знайшла влучну характеристику: «впоював у молодь замилування до мистецтва й естетики та пропагував музейництво». У звіті зазначено, що вчитель Харків «учив практичних занять рисунків, завідатель робітні і збірки моделей до науки рисунків та бібліотеки. Опікун гуртка протилетунської та протигазової оборони».
Навчальний 1939 рік завершився 21 червня. 14
вересня Олекса Харків трагічно загинув поблизу села Завадова разом з сином
тамтешнього пароха Зеноном Охримовичем. В церкві Завадова віднайшли образ Св.
Юрія на білому коні – останню роботу майстра…
