четвер, 24 березня 2022 р.

ОЛЕКСА ХАРКІВ «ВПОЮВАВ У МОЛОДЬ ЗАМИЛУВАННЯ ДО МИСТЕЦТВА… ТА ПРОПАГУВАВ МУЗЕЙНИЦТВО»

 


Діяльність аматорів місцевої старовини в міжвоєнний період, що знайшла організаційне оформлення в мережі краєзнавчих музеїв, зазвичай об’єднувала ентузіастів. Фанатично відданих справі збереження пам’яток історії та культури. Серед поважної когорти галицьких музейників виділяється постать художника Олекси Харківа (01.03.1897 – 14.09.1939), 125-а річниця від дня народження якого виповнюється цього року.

Уродженець м. Кременчука на Полтавщині, закінчивши Кременчуцьке Олександрівське реальне училище, де поглиблено вивчали точні науки та креслення, вступив до Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту. Однак лихоліття Першої світової війни змусили його покинути навчання. Мобілізований до лав Російської імператорської армії, юнак врешті опинився в збройних силах УНР.

Після трагічного завершення визвольних змагань потрапив до табору інтернованих у Ланцуті. Там бранців розмістили в колишніх стайнях, бараках, у будинку домініканського монастиря. Від тифу, дизентерії та холери померло кілька сотень бійців. Їх поховали на міському цвинтарі та облаштували окремий військовий некрополь. В 1921 р. споруджено  меморіал з пам’ятником, проект якого доопрацював і втілив хорунжий Олекса Харків. Ось його опис: «На трисхідчатому постаменті встановлено триметрову піраміду, що завершується хрестом Львівського ставропігійського братства. Напис «Вірним синам України – Старшини. 1919-1920» оточує орнамент на зразок герба гетьмана І. Мазепи. З протилежного боку піраміди горельєф роботи художника Олекси Стовбуненка: рушниця схрещена з козацькою шаблею, а під ними – шапка-кримка з китицею. Справа – степовий шлях, самітня висока тополя і хатка, ніби перенесена з берегів Дніпра...». Це перша робота митця.


Попри жахливі умови вирувало різнобарвне життя: діяли школи, гуртки, курси… Ще з 1920 р. тут діяла «художня студія з відділом ліплення», яку вів Василь Крижанівський (1891-1926). Прийнято вважати, що саме у виготовленні декорацій для табірного аматорського театру виявився хист О. Харківа до живопису.

Відтак йому разом з Крижанівським вдається вступити до Краківської академії мистецтв. Тут у 1920-х навчалася знані в майбутньому митці: Лев Гец, Петро Обаль, Василь Перебийніс, Леонід Перфецький, Олександр Третяків, Василь Дядинюк. Колишні солдати намагалися знайти місце у мирному житті. На заняття вони приходили все ще у військових одностроях, а грошей вистачало лише на рік навчання.

Краківська академія мистецтв, котру пройшли майже всі галицькі художники поч. ХХ ст., знайомила з новими європейськими течіями та напрямками. На першому році навчання Олекса  потрапив в академічний клас професора живопису Станіслава-Мечислава Дембіцького (1866-1924), від якого запозичив елементи неоромантичного символізму в релігійних мотивах. Від майстрів декоративного мистецтва Юзефа Мегоффера (1869-1946) та Феліціяна Коварського Харків перейняв індивідуальну манеру монументальних робіт, а в графіка Яна Войнарського (1879-1937) навчився технікам сухої голки, деревориту, літографії.

Яскравим зразком творчих пошуків і відображенням настроїв митця стали ранні роботи в техніці офорту: копія картини Рафаеля (офорт, 1925), «Великий жаль я маю»(1925) і «Сцена з Апокаліпсису»(1926).


Вид Кракова (1927) свідчить про професійне зростання в пейзажі.

Тогочасне керівництво академії приділяло значну увагу консервації та реставрації видатних історичних пам’яток. Харків виконав цикл фресок для Collegium Maius – приміщення тодішньої Ягеллонської бібліотеки та групу медальйонів з образами євангелістів у замкових кімнатах Вавелю. 

Олександр Харків став членом відомого літературно-мистецького товариства «Веселка», що було закладене в Калішському таборі Євгеном Маланюком, взяв участь в першій виставці Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ), а також пожертвував «на лотерею в користь інвалідів Армії УНР, що перебувають в таборах» одну зі своїх акварелей.

В цей час разом з Леонідом Перфецьким та Олександром Карпенком Харків виконує поліхромні роботи в церкві с. Зубець біля Бучача. Протягом 1924 року разом з Магалевським та Карпенком розписує церкву Покрови в Старому Селі на Жовківщині, зобразивши постаті святих Володимира та Ольги.


1926 року О. Харків виконує комплекс робіт з декорування української церкви Успіння Пресвятої Богородиці в лемківському селі Климківка (розписи як і церква не збереглися, сьогодні село в гміні Ропа Горлицького повіту Малопольського воєводства). З цього приводу художник писав: «Працюючи рівно рік для чужих людей на Вавелю, захотілось й хочеться працювати для Своїх, хоть тяжко робити з матеріяльного боку, но легко з духового й чуєш то приємне відчуття за своїх й для своїх мучишся». Художник розробив власні принципи декорування храмів. Сакральні розписи зайняли помітне місце в творчому спадку маляра, бо часто були додатковим джерелом доходів.

Випускники академії часто влаштовувались вчителями малювання. Подібним шляхом пішов і Олекса Харків. З 1928 р. викладає рисунок у гімназії «Рідної школи» та вчительській семінарії Сестер Василіянок у Яворові. На початку 1931 р. у місті виникло музейне товариство «Яворівщина», яке отримало кімнату в гімназійному будинку. Активним членом-засновником товариства одразу став вчитель О. Харків. У червні 1933 р. його разом з Вікторією Турянською та Михайлиною Гординською зустрічаємо на ІІ-ому з’їзді музелогів у Самборі як делегатів від «Яворівщини». До яворівського періоду належать: портрети українських гетьманів, пейзажі та портрет «Яворівка».


Харків у тісній співпраці з директором Національного музею у Львові реставрує ікони та стінописи в храмах сіл Вілька Роснівська, Наконечне, Прилбичі, Черчик, Завадів.

З 1934 р. художник перебирається до Стрия на посаду вчителя приватної жіночої гімназії Українського педагогічного товариства та народної школи, де станом на 1936 р. мав відповідно 12 і 26 годин. Одночасно включається в роботу місцевого музею «Верховина», увійшовши до складу управи. Зразками вишивок з Яворова і Рогатинщини музей завдячує саме Олексі Харківу. Він впорядкував збірку ікон та різьби.

Управителька навчального закладу, в якому працював художник, у річному звіті за 1938\39 навчальний рік знайшла влучну характеристику: «впоював у молодь замилування до мистецтва й естетики та пропагував музейництво». У звіті зазначено, що вчитель Харків «учив практичних занять рисунків, завідатель робітні і збірки моделей до науки рисунків та бібліотеки. Опікун гуртка протилетунської та протигазової оборони».


Навчальний 1939 рік завершився 21 червня. 14 вересня Олекса Харків трагічно загинув поблизу села Завадова разом з сином тамтешнього пароха Зеноном Охримовичем. В церкві Завадова віднайшли образ Св. Юрія на білому коні – останню роботу майстра…











Немає коментарів:

Дописати коментар